Операція «Карфаген 2»: корупція в правоохоронних органах і затримка реформ в Україні

Українська поліція вже багато років проводить масштабні операції проти шахрайських кол-центрів. Водночас Національне антикорупційне бюро викрило дві організації, учасники яких, імовірно, отримували гроші за прикриття частини цього злочинного бізнесу. Справи стосуються високопосадовців прокуратури, поліції та спецслужб. На цьому тлі залишаються незавершеними реформи, погоджені з Європейським Союзом, виникають питання щодо кадрових рішень, а державні інституції та парламентарі намагаються виявляти зловживання.

Сотні обшуків і тисячі операторів. Масштаб проблеми

У грудні 2023 року Національна поліція України повідомила про викриття розгалуженої мережі шахрайських кол-центрів, що діяли в 16 регіонах країни. В офісах працювали понад 2500 операторів, а річний оборот усієї мережі, за даними слідства, міг сягати мільярдів гривень.

У серпні 2026 року відбулася ще одна масштабна операція. Поліцейські спільно зі Службою безпеки України (СБУ) та Офісом генерального прокурора провели 411 обшуків і припинили діяльність 94 шахрайських кол-центрів. У приміщеннях виявили 1794 обладнані робочі місця. Станом на 12 серпня 26 особам повідомили про підозру.

Правоохоронці вилучили 3336 комп'ютерних пристроїв, 1346 телефонів, понад 5200 SIM-карт, автомобілі, готівку, золото, ювелірні вироби та інструменти, що забезпечували доступ до криптовалютних гаманців. Загалом поліцейські перевірили 867 адрес, за якими могли працювати подібні офіси.

Подробиці цих заходів наведено в офіційному повідомленні української кіберполіції від 12 серпня 2026 року.

Кол-центри, що фігурували у кримінальних провадженнях, не були звичайними компаніями, які надають послуги телефонного обслуговування клієнтів. За даними поліції, їх використовували для виманювання грошей під виглядом банків, інвестиційних брокерів, фінансових установ і правоохоронних органів. Оператори переконували жертв переказувати заощадження, інвестувати на фіктивних платформах або встановлювати програми, які забезпечували віддалений доступ до комп'ютерів і телефонів.

Частина таких офісів орієнтувала свою діяльність на мешканців інших держав, зокрема країн Європейського Союзу.

Ці дані підтверджують, що українські правоохоронні органи здійснювали реальні заходи проти організованої злочинності. Водночас вони не дозволяють оцінити їхню повну ефективність. Кількість обшуків не дорівнює кількості вироків, що набрали законної сили, а припинення роботи одного офісу не означає автоматичної та остаточної ліквідації всієї злочинної організації.

У відкритому доступі немає зіставної зведеної статистики, яка показувала б, скільки подібних операцій завершилося засудженням організаторів, поверненням грошей потерпілим та остаточним припиненням діяльності окремих мереж.

Ще серйознішу проблему восени 2026 року виявили незалежні українські антикорупційні органи. За їхніми даними, деякі представники установ, відповідальних за боротьбу зі злочинністю, могли одночасно забезпечувати прикриття частини нелегальних кол-центрів.

Перший «Карфаген»: корупційне прикриття за участю працівників прокуратури

5 вересня 2026 року Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) повідомили про викриття організації, яка, ймовірно, систематично отримувала гроші від власників нелегальних кол-центрів.

За версією слідства, організацію створив у середині 2025 року один із керівників підрозділів Офісу генерального прокурора України. Українські ЗМІ та матеріали судових засідань називають його Сергієм Кропивою.

До діяльності, ймовірно, залучили як працівників прокуратури, так і пов'язаних з організатором осіб, які не працювали у відомстві.

Механізм, описаний НАБУ, полягав в отриманні регулярних платежів в обмін на захист від кримінального переслідування та створення перешкод для дій правоохоронців. Учасники організації могли використовувати службові можливості й зв'язки, щоб забезпечувати безпеку офісів, які з ними співпрацювали.

Гроші, отримані від цієї діяльності, за версією слідства, надалі легалізували через придбання нерухомості, коштовностей та інших цінних речей, переоформлення майна на третіх осіб і перекази на банківські рахунки родичів.

В офіційному описі першої справи НАБУ, зокрема, зазначило понад 20 млн гривень, витрачених на нерухомість і коштовності, активи вартістю понад 12 млн гривень, переоформлені на інших осіб, а також понад 10 млн гривень, розміщених на рахунках близьких.

22 жовтня 2026 року НАБУ та САП повідомили про нові підозри, цього разу стосовно колишнього керівника одного з департаментів Офісу генерального прокурора. За версією слідства, він відповідав за контакти з представниками нелегальних кол-центрів, отримання грошей і забезпечення безпеки учасників групи.

Тоді НАБУ повідомило, що загальна сума задокументованої неправомірної вигоди перевищує мільярд гривень. Це дані слідства, а не сума, підтверджена вироком суду, що набрав законної сили.

Під час одного із судових засідань представник САП говорив про записи, у яких згадувалися 505 кол-центрів, а також про платежі в розмірі приблизно 7000 доларів на місяць за один офіс. Проте публічно не було представлено перевіреного переліку всіх цих об'єктів, як і доказів того, що кожен справді сплачував зазначену суму.

Підозрювані мають право оскаржувати представлені докази та звинувачення. Рішення про їхню винуватість ухвалить суд.

Значення першого «Карфагена» насамперед пов'язане зі становищем, яке підозрювані займали в державній системі. Прокуратура здійснює процесуальне керівництво кримінальними провадженнями, а її рішення можуть безпосередньо впливати на можливість ефективного переслідування злочинців.

Якщо представники такої установи використовували свої повноваження для прикриття нелегального бізнесу, це означало б серйозне зловживання механізмами, створеними для забезпечення дотримання закону.

«Карфаген-2»: підозри щодо співробітників СБУ та Національної поліції

4 листопада 2026 року НАБУ та САП оголосили про викриття ще однієї злочинної організації в межах операції «Карфаген».

Нове провадження стосується іншої групи осіб. За версією слідства, її організатором був Андрій Осіпов, відомий під прізвиськом «Кримінал», раніше неодноразово судимий за злочини.

До діяльності організації, ймовірно, були причетні щонайменше 12 осіб, серед яких представники СБУ, Офісу генерального прокурора, Національної поліції та кримінального середовища.

5 листопада НАБУ повідомило про вручення підозр п'ятьом особам. Серед них організатор групи, перший заступник керівника одного з департаментів СБУ, керівник підрозділу Національної поліції, працівник кримінальної поліції Київської області та особа з оточення організатора.

Підозри й матеріали слідства стосуються не лише прикриття шахрайських кол-центрів.

За даними НАБУ, організація також могла займатися незаконною торгівлею наркотиками, виробництвом контрафактних сигарет, підробленням іноземних банкнот, організацією нападів, викрадень і побиттів.

Слідчі описують використання корупційних зв'язків у правоохоронних органах для отримання інформації, уникнення перевірок і перешкоджання кримінальним провадженням.

У матеріалах, розкритих під час судових засідань, фігурували відомості про понад 50 кол-центрів і тисячі операторів. Як і в першій справі, прокурори говорили про регулярні платежі в розмірі приблизно 7000 доларів на місяць за прикриття одного офісу.

Важливу роль у другій справі відіграють криптовалютні операції. Згідно з матеріалами, представленими слідчими, на один із досліджуваних гаманців надійшло понад 3,75 млн USDT, тобто одиниць криптовалюти, вартість яких прив'язана до долара США.

Це не означає, що кожна транзакція була хабарем або що всі ці кошти становили дохід однієї організації. Походження, призначення та отримувачів окремих платежів мають встановити в межах кримінального провадження.

У справі також фігурує підозра у використанні службових зв'язків для впливу на долю обладнання, вилученого під час поліцейських обшуків. За версією обвинувачення, один із підозрюваних правоохоронців міг сприяти спробам повернути пристрої, які використовували нелегальні офіси.

Подібний механізм мав би особливе значення. Вилучення комп'ютерів і закриття приміщення могло виявитися недостатнім для остаточного припинення діяльності, якщо учасники злочинного бізнесу могли отримувати незаконну допомогу в поверненні обладнання.

У перші дні листопада Вищий антикорупційний суд України, який розглядає справи про найсерйознішу корупцію, обрав щодо кількох підозрюваних запобіжні заходи, зокрема тримання під вартою з можливістю звільнення після внесення значної застави.

Провадження перебуває на стадії досудового розслідування. Взяття під варту або внесення застави не означають визнання винуватості.

Що об'єднує обидві справи «Карфагена»?

Перша і друга справи мають окремі номери кримінальних проваджень, різних імовірних організаторів і відрізняються характером інкримінованих дій.

Однак їх об'єднує схожий механізм.

В обох випадках ідеться про підозри в систематичному отриманні платежів за прикриття шахрайських кол-центрів, використанні зв'язків у правоохоронних органах і впливі на можливість ефективного кримінального переслідування.

У матеріалах обох справ також фігурує зіставна ставка щомісячної плати за один офіс.

При цьому не підтверджено, що організації Кропиви й Осіпова мали спільне керівництво, користувалися єдиною системою платежів або контролювали ті самі кол-центри.

Тому представляти їх як одну доведену злочинну структуру, викриту у два етапи, не можна.

Водночас обидві справи дозволяють виявити схожі загрози для функціонування держави: можливість корупційного впливу на розслідування, використання службової інформації та забезпечення захисту окремим учасникам нелегального ринку.

Це важливо і для оцінки результатів роботи Національної поліції. Оперативні успіхи в боротьбі зі злочинністю можуть співіснувати з випадками корупції всередині самих установ. Одне не скасовує іншого, однак наявність обох явищ потребує ефективного нагляду за працівниками та подальшого контролю результатів кримінальних проваджень.

Підвищення, призначення та контроль над керівництвом спецслужб

Друга частина операції привернула увагу до кадрових рішень стосовно високопосадовців правоохоронних органів.

Одним із підозрюваних є Сергій Дука, перший заступник керівника Департаменту захисту національної державності СБУ.

24 серпня 2023 року президент Володимир Зеленський присвоїв йому звання бригадного генерала. Згодом 25 лютого 2026 року присвоїв йому звання генерал-майора.

Йшлося про присвоєння вищих військових звань, а не про нагородження державними орденами.

Друге підвищення відбулося після подій липня 2025 року, коли СБУ та інші державні органи проводили заходи щодо працівників НАБУ. В українських ЗМІ та заявах представників антикорупційних організацій з'являлася інформація про можливу участь підрозділу, яким керував Дука, у цих діях.

Проте загальнодоступні документи не дозволяють встановити його точну роль у подіях липня 2025 року, а також обсяг інформації, представленої під час подальшої процедури підвищення.

Факт повідомлення Дуці про підозру в листопаді 2026 року не доводить, що особи, які раніше ухвалювали рішення про його підвищення, знали про ймовірні злочини.

Підтвердженими залишаються саме присвоєння звань і подальше залучення високопосадовця до кримінального провадження як підозрюваного.

Після викриття другої організації керівник СБУ Олександр Поклад повідомив про звільнення двох високопосадовців із займаних посад і заявив про співпрацю з НАБУ та САП.

Це була конкретна реакція керівництва спецслужби. Однак вона не означає завершення кримінального провадження або повної оцінки ефективності механізмів контролю, які діяли раніше.

Схожа проблема стосується поліції. Серед підозрюваних опинився представник керівництва підрозділу, який займався боротьбою з організованою злочинністю.

Це не означає участі всієї Національної поліції в корупційній діяльності. Саме її працівники проводять численні операції проти нелегальних кол-центрів, зокрема спільно з правоохоронними органами інших держав.

Проте можлива корупція на керівному рівні підрозділу, відповідального за боротьбу з організованою злочинністю, підкреслює значення прозорих призначень, перевірки майнового стану, внутрішнього аудиту та захисту людей, які повідомляють про порушення.

Криза в Офісі генерального прокурора та справа Руслана Кравченка

Перша частина «Карфагена» збіглася з кризою в керівництві української прокуратури.

У вересні 2026 року посаду генерального прокурора залишив Руслан Кравченко. Згодом з'ясувалося, що він перебував за кордоном і не повернувся після завершення заявленого строку службової поїздки.

Офіс генерального прокурора провів внутрішню службову перевірку обставин цього виїзду.

2 листопада виконувач обов'язків генерального прокурора Антон Ковальський повідомив журналістам про її результати. За даними керівництва прокуратури, було встановлено порушення службових процедур: Кравченко самостійно підготував і підписав документ про виїзд, а також без достатніх підстав скористався запрошенням з-за кордону.

Про ці висновки повідомили, зокрема, агентство «Укрінформ» та Deutsche Welle.

За оцінкою Офісу генерального прокурора, дії Кравченка становили дисциплінарне порушення.

Це не означає, що він брав участь у злочинній організації, викритій під час операції «Карфаген». Підозру в причетності до описаної схеми йому не повідомляли.

Проте ця історія має самостійне інституційне значення. Службова перевірка виявила порушення під час здійснення дій особою, яка обіймала найвищу посаду в системі прокуратури.

У контексті обговорення незалежності та відповідальності генерального прокурора це конкретна подія, яку можна зіставити з незавершеною реформою порядку призначення і звільнення керівника цієї установи.

Липень 2025 року: обмеження незалежності НАБУ та САП

Важливим епізодом новітньої історії української антикорупційної системи залишається липень 2025 року.

21 липня НАБУ повідомило про понад 70 обшуків, які СБУ та інші відомства проводили у зв'язку з діяльністю працівників Бюро. СБУ пояснювала частину дій питаннями державної безпеки, можливого російського впливу та захисту інформації.

НАБУ, своєю чергою, вказувало на ризик розкриття матеріалів поточних проваджень і порушення роботи незалежного антикорупційного органу.

Наступного дня український парламент ухвалив закон №4555-IX, підписаний президентом, який розширював повноваження генерального прокурора щодо діяльності НАБУ та САП.

Керівництво обох органів і громадські організації попереджали, що зміни обмежать незалежність установ, які займаються розслідуванням корупції на найвищому рівні.

Рішення спричинило протести в Україні та критичну реакцію міжнародних партнерів.

У відповідь президент представив законопроєкт про відновлення попередніх гарантій незалежності. 31 липня парламент ухвалив відповідні зміни.

Ця послідовність подій показує як негативні наслідки початкового рішення, так і здатність українських інституцій скоригувати його під впливом суспільної, парламентської та міжнародної реакції.

Не встановлено, що дії проти НАБУ й ухвалення липневого закону були частиною плану захисту учасників «Карфагена».

Однак існує підтверджений інституційний зв'язок: незалежність НАБУ та САП необхідна для проведення розслідувань, зокрема щодо впливових осіб, які обіймають високі посади у спецслужбах і прокуратурі.

Саме тому захист незалежності цих органів увійшов до пріоритетів реформ, погоджених Україною з Європейським Союзом.

Десять пріоритетів реформ. Про що Україна домовилася з Європейським Союзом?

11 грудня 2025 року під час зустрічі у Львові єврокомісарка з питань розширення Марта Кос та український віцепрем'єр Тарас Качка представили спільну заяву про десять пріоритетів реформ.

Документ стосується реформ судової системи, прокуратури, правоохоронних органів і механізмів протидії корупції.

Для справ «Карфаген» особливо важливими є такі зобов'язання:

1. Зміцнення незалежності НАБУ та САП. Україна зобов'язалася обмежувати можливості обходу повноважень цих органів, протидіяти неправомірному тиску та усувати процесуальні перешкоди, які ускладнюють розслідування корупційних злочинів.

2. Перегляд правил призначення та звільнення генерального прокурора. Процедури мають відповідати європейським стандартам з урахуванням висновків Венеційської комісії.

3. Прозорий добір прокурорів на керівні посади. План передбачає конкурсні процедури, засновані на професійній кваліфікації, компетентності та доброчесності кандидатів.

4. Реформа Державного бюро розслідувань (ДБР). Вона охоплює оцінку незалежності установи, механізмів забезпечення доброчесності, контролю та підготовку змін на підставі незалежного аналізу.

5. Нова антикорупційна стратегія та програма її реалізації. Ці документи мали бути ухвалені до кінця другого кварталу 2026 року.

6. Посилення внутрішнього контролю в системі державного управління. Пріоритет охоплює аудит, оцінку корупційних ризиків, механізми виявлення конфліктів інтересів і захист викривачів, тобто осіб, які повідомляють про порушення.

Спільні домовленості також передбачають реформи судової системи, добір членів органів, відповідальних за функціонування судів, участь міжнародних експертів у кваліфікаційних процедурах і підвищення ефективності виконання судових рішень.

Зміст окремих зобов'язань відрізняється. Щодо посади генерального прокурора документ передбачає перегляд процедури призначення та звільнення відповідно до європейських стандартів. При цьому не встановлюється єдина обов'язкова модель конкурсу.

Водночас для прокурорів, які обіймають керівні посади, прямо передбачено конкурсний, прозорий добір з урахуванням компетентності та доброчесності кандидатів.

Це важлива відмінність, оскільки реформа порядку формування керівництва має обмежувати довільні призначення, але її обсяг і спосіб реалізації повинні відповідати фактичному змісту домовленостей із ЄС.

Не менш важливою є реформа внутрішнього нагляду. Прозорі конкурси не усунуть усіх випадків корупції, так само як аудит не замінить кримінального розслідування. Однак правильно розроблені процедури можуть знижувати ризик призначення недоброчесних посадовців, полегшувати виявлення конфліктів інтересів і обмежувати можливість використання державних повноважень у приватних цілях.

Антикорупційна стратегія: строк минув, закон досі очікує розгляду

Одним із найконкретніших прикладів затримки є підготовка нової Антикорупційної стратегії України на 2026–2030 роки.

Відповідно до домовленостей, представлених 11 грудня 2025 року, стратегія та державна програма її реалізації мали бути ухвалені до кінця червня 2026 року.

Цей строк минув без виконання зобов'язання.

У першій половині 2026 року з'явилися різні законодавчі пропозиції. Обговорення стосувалися, зокрема, конкурсів на керівні посади в правоохоронних органах, прозорості призначень, нагляду за прокуратурою та можливості проведення незалежних перевірок.

Антикорупційні організації критикували окремі зміни, внесені під час підготовки чергових версій документа. Вони вказували, що деякі пропозиції щодо конкурсного добору керівництва Національної поліції та інших органів ставали менш конкретними.

Це не означало повного вилучення конкурсів із пізнішої версії стратегії. Суперечка також стосувалася того, наскільки чітко будуть визначені процедури, критерії оцінки та механізми незалежного контролю.

27 липня 2026 року було зареєстровано компромісний законопроєкт №15230-д про затвердження Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки.

1 вересня проєкт включили до порядку денного парламентської сесії.

22 жовтня Національне агентство з питань запобігання корупції, український орган, відповідальний за координацію антикорупційної політики, публічно закликало депутатів розглянути його.

Попри це, 7 листопада 2026 року проєкт усе ще мав в офіційній парламентській системі статус «Очікує розгляду».

Перевірити це можна в картці законопроєкту №15230-д на сайті Верховної Ради України.

Верховна Рада працювала в жовтні та розглядала інші законодавчі питання. Отже, проблема полягала не в повній відсутності парламентських засідань, а у відсутності рішення щодо конкретного проєкту, ухвалення якого було передбачено раніше погодженими з ЄС зобов'язаннями.

Не доведено, що затримка була свідомими діями в інтересах підозрюваних у справах «Карфаген».

Однак документально підтверджено, що погоджений строк було порушено, а частину механізмів, покликаних підвищити прозорість і ефективність антикорупційної політики, так і не запровадили у передбачений час.

Це питання законодавчої відповідальності та управління реформами, незалежне від кримінальної відповідальності підозрюваних.

Робота опозиції: приклад Ярослава Железняка та парламентарів, які з ним співпрацюють

Протидія корупції в Україні не обмежується діяльністю правоохоронних органів. Важливу роль відіграють громадські організації, журналісти, експерти та депутати, які використовують контрольні повноваження парламенту.

Одним із прикладів є діяльність Ярослава Железняка, депутата партії «Голос» і першого заступника голови парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики.

Железняк та аналітики й депутати, які з ним співпрацюють, займаються, зокрема, вивченням документів про державне майно, фінансування державних інвестицій, закупівлі та можливі зловживання посадовців.

Їхня діяльність охоплює публікацію результатів перевірок, подання заяв до компетентних органів, запити інформації та розроблення законодавчих пропозицій.

Железняк також бере участь у роботі тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, яка розглядає дії, здатні завдати шкоди економічній безпеці України.

8 вересня 2026 року було зареєстровано проєкт постанови №16052 про попередній звіт цієї комісії. Звіт є офіційним парламентським документом, а не просто публікацією політика в соціальних мережах.

Прикладом втручання, після якого відбулася конкретна реакція державної установи, стала справа Володимира Петрова, українського політичного коментатора та консультанта.

У січні 2026 року Железняк опублікував інформацію про його працевлаштування в державній установі, відповідальній за Національне військове меморіальне кладовище, а також про отриману у зв'язку з цим відстрочку від мобілізації.

Після оприлюднення інформації Міністерство у справах ветеранів розпочало перевірку. Згодом повідомили про звільнення Петрова за власним бажанням.

Це документально підтверджений приклад, коли публікації парламентаря передував аналіз інформації, а потім відбулася реакція державної адміністрації. Саме припинення трудових відносин, однак, не означає судового встановлення порушення закону.

Значення діяльності Железняка в контексті реформ підтверджують також офіційні законодавчі ініціативи.

16 червня 2026 року група депутатів, серед яких були Железняк, Анастасія Радіна та Ярослав Юрчишин, зареєструвала законопроєкт №15333. Він передбачає зміни до українського Кримінального процесуального кодексу, зокрема обмеження можливостей зловживання процесуальними правами та надмірного затягування кримінальних проваджень.

22 червня було зареєстровано законопроєкт №15343, спрямований на підвищення незалежності посади генерального прокурора. Його співавторами є представники різних парламентських середовищ, зокрема Железняк, Радіна, Юрчишин, Іванна Климпуш-Цинцадзе та Максим Хлапук.

Обидві ініціативи стосуються проблем, порушених також у домовленостях України з Європейською комісією.

Однак підготовка законопроєктів не означає їхнього ухвалення. Парламентська опозиція може пропонувати рішення, але не має самостійно більшості, необхідної для їх затвердження.

Діяльність Железняка та парламентарів, які з ним співпрацюють, показує, що перебування поза правлячою більшістю не позбавляє депутатів можливості ефективно користуватися інструментами державного контролю.

Аналіз документів, заяви до правоохоронних органів, парламентські комісії та законодавчі ініціативи можуть призводити до конкретних дій державних установ.

Не всі опубліковані звинувачення згодом підтверджуються, а оцінка результатів такої роботи потребує розмежування висновків парламентарів, початку кримінального провадження та вироку, що набрав законної сили.

При цьому важливо, що частина парламентарів, які не входять до правлячого табору, не обмежується критикою влади, а використовує доступні процедури для представлення документів, ініціювання перевірок і пропонування змін до законодавства.

Польський аспект: шахрайство зі збитками в десятки мільйонів злотих

Проблема українських шахрайських кол-центрів має й безпосередній міжнародний вимір.

2 червня 2026 року польське Центральне бюро боротьби з кіберзлочинністю (CBZC) повідомило про результати розслідування, яке проводилося під наглядом Регіональної прокуратури в Кракові.

Провадження стосувалося міжнародної організації, підозрюваної у створенні фіктивних інвестиційних платформ, які імітували, зокрема, торгівлю на ринку FOREX.

Польські слідчі звернулися до української прокуратури з проханням провести процесуальні дії за 28 встановленими адресами.

У травні 2026 року українські поліцейські провели обшуки та виявили три кол-центри, які працювали. Було вилучено комп'ютери, сервери, телефони та носії інформації.

Згідно з повідомленням CBZC, у всій справі фігурували щонайменше 2000 потерпілих, чиї збитки становили не менше ніж 80 млн злотих.

До початку червня 23 особам повідомили про підозру. Було арештовано майно вартістю 18,2 млн злотих, зокрема криптовалюту, готівку, автомобілі класу люкс, годинники та гелікоптер.

Повну інформацію опубліковано в повідомленні CBZC від 2 червня 2026 року.

Не встановлено, що три офіси, виявлені в межах цього польського провадження, належали будь-якій з організацій, описаних у межах «Карфагена».

Тому об'єднувати обидва розслідування в одну справу не можна.

Водночас польський приклад підтверджує дві важливі обставини: шахрайські мережі, що діяли на території України, могли завдавати значних збитків громадянам інших держав, а польські та українські правоохоронні органи справді співпрацюють у боротьбі з ними.

Тому ефективність і стійкість українських установ до корупції мають значення і для Польщі.

Це стосується не лише внутрішніх проблем України, але також фінансової безпеки мешканців Європейського Союзу та довіри до міжнародної співпраці правоохоронних органів.

Європейська комісія: результати розслідувань і незавершені реформи

4 листопада 2026 року Європейська комісія опублікувала Ukraine Report 2026, щорічну оцінку прогресу України на шляху до членства в Європейському Союзі.

Публікація збіглася в часі з викриттям другої організації в межах «Карфагена». Однак сам звіт охоплює переважно події попереднього періоду й не є оцінкою нового розслідування НАБУ.

Комісія зазначила, що спеціалізовані українські антикорупційні установи продовжують працювати й досягати конкретних результатів.

НАБУ, САП і Вищий антикорупційний суд ведуть провадження у справах про корупцію на високому рівні, передають справи до суду та домагаються винесення вироків.

За оцінкою Комісії, Україна зберігає відданість європейській інтеграції попри труднощі, пов'язані з російською агресією. Також відзначено прогрес у частині галузевих реформ.

Водночас Комісія вказала на необхідність прискорити зміни у сфері верховенства права, функціонування демократичних інституцій і державного управління.

Особливе значення мають незалежність антикорупційних органів, прозорі правила роботи прокуратури, ефективність судової системи та виконання зобов'язань, передбачених погодженими планами реформ.

Картина, представлена Комісією, неоднозначна. В Україні є установи, здатні виявляти серйозні випадки корупції, але країна ще не завершила всі зміни, необхідні для зміцнення незалежності й контролю в усій державній системі.

Це не означає автоматичного припинення всієї фінансової допомоги ЄС. Підтримка та виплати в межах окремих програм мають власні умови й графіки, а виконання реформ оцінюється відповідно до конкретних зобов'язань.

Для процесу вступу до ЄС важливе не лише ухвалення нових законів, а й їхнє фактичне виконання, а також стійкість досягнутих результатів.

Що випливає з операції «Карфаген» і затримки реформ?

Дві частини операції «Карфаген» виявили підозри в корупційному прикритті нелегального бізнесу з боку осіб, які обіймали високі посади в українській прокуратурі, поліції та спецслужбах.

Водночас самі розслідування НАБУ та САП показують, що в Україні працюють установи, здатні проводити кримінальні провадження і щодо впливових посадовців та працівників правоохоронних органів.

Національна поліція України також демонструє реальні результати в боротьбі з шахрайством, зокрема в операціях, які проводяться спільно із закордонними партнерами.

Однак ці результати не усувають проблем контролю за персоналом, прозорості призначень, можливих службових зловживань і відповідальності керівництва за функціонування підпорядкованих установ.

Незавершені реформи становлять окрему, документально підтверджену проблему. Зміни, що стосуються правил призначення прокурорів на керівні посади, незалежності антикорупційних органів і механізмів внутрішнього контролю, покликані знижувати ризик подібних зловживань.

Затримки з ухваленням цих змін означають, що частина попередніх правил продовжує діяти без додаткових захисних механізмів, передбачених реформами.

Не встановлено злочинного зв'язку між рішеннями про затягування реформ та особами, підозрюваними у справах «Карфаген». Однак це не є необхідною умовою для оцінки своєчасності дій влади, ефективності нагляду або наслідків кадрових рішень.

Винуватість підозрюваних встановлять суди. Водночас строки погоджених реформ, зміст ухвалених і неухвалених законів, кадрові рішення та документально підтверджені результати роботи установ є фактами, які можна оцінювати вже зараз.

У такій оцінці важливою є також діяльність громадянського суспільства та парламентарів, які використовують доступні інструменти контролю незалежно від належності до правлячої більшості.

Таким чином, справа «Карфаген» одночасно показує можливості української антикорупційної системи та слабкі сторони механізмів, покликаних запобігати зловживанням у державних установах.

Подальший прогрес залежатиме не лише від нових обшуків, затримань і судових процесів, а й від того, чи будуть реформи, погоджені з Європейським Союзом, ухвалені та справді реалізовані.