Каруселі, фальшиві голоси та боти. Як маніпулювали виборами

Автобуси, що перевозять виборців між дільницями, додаткові бюлетені, переписані протоколи та загадковий сервер, через який передавали результати голосування. Так виглядали деякі з методів, викритих під час президентських виборів в Україні у 2004 році. Через два десятиліття для досягнення подібних цілей використовують фальшиві облікові записи в соціальних мережах, непрозорі рекламні кампанії, штучний інтелект і кібератаки. Інструменти змінюються, але механізм залишається схожим: вплинути на рішення виборця, обмежити свободу голосування або спотворити результат.

Історія українських виборів становить особливий інтерес і з польського погляду. Вона дозволяє простежити розвиток маніпуляцій від адміністративного тиску до сучасних інформаційних операцій. Крім того, вона показує, як Росія використовувала політичні зв'язки, засоби масової інформації, консультантів, а згодом і дії в кіберпросторі для втручання в демократичні процеси. Частина загроз, відомих з українського досвіду, вже проявилася в інших європейських країнах, зокрема в Польщі.

До появи каруселей: вибори під контролем адміністрації

У радянський період вибори слугували передусім підтвердженням рішень Комуністичної партії. Кандидатів заздалегідь відбирав партійний апарат, а можливості реальної політичної конкуренції були вкрай обмеженими. Лише реформи кінця вісімдесятих років і вибори до Верховної Ради Української РСР у 1990 році відкрили шлях до ширшої конкуренції. Після здобуття незалежності у 1991 році Україна почала формувати власну виборчу систему, однак успадковані адміністративні структури, залежність медіа та вплив місцевих еліт і надалі відігравали суттєву роль.

Одним із ранніх прикладів використання виборів для досягнення політичних цілей, пов'язаних із Росією, став Крим. У січні 1994 року на виборах президента Автономної Республіки Крим переміг Юрій Мєшков, прихильник далекосяжного зближення півострова з Росією. Дослідження Гарвардського центру Белфера вказують, що його кампанією керувала людина з Москви, яку підозрювали у зв'язках зі спецслужбами. Це показує, що політичні операції за участю людей, пов'язаних із Росією, проводилися на українській території вже на початку дев'яностих років.

У наступні роки особливо помітним стало використання адміністративного ресурсу, відомого в Україні як «адмінресурс». Під цим розуміли використання державних установ, посадових повноважень, бюджетних організацій, їхніх працівників і фінансованих державою медіа для підтримки певних кандидатів. Під час парламентських виборів 1998 року спостерігачі фіксували тиск на опозицію та обмеження її доступу до засобів масової інформації. Роком пізніше, під час президентської кампанії Леоніда Кучми, місія Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) встановила систематичне використання державних установ на користь чинного президента. Повідомлялося також про тиск на працівників бюджетної сфери та залучення чиновників до агітації.

Парламентські вибори 2002 року продемонстрували ще одну особливість цієї системи: контроль над інформацією. Державне телебачення та багато приватних телеканалів висвітлювали кампанію у вигідному для певних політичних сил ключі. Важливу роль відігравали «темники», тобто інструкції щодо тем і способів їх висвітлення в медіа. В українській політиці на той час уже працювали російські політичні консультанти, зокрема пов'язані з Фондом ефективної політики Гліба Павловського. Таким чином, впливати на виборчу кампанію можна було задовго до відкриття виборчих дільниць.

Карусель: коли один виборець мав проголосувати кілька разів

Одним із найвідоміших символів фальсифікації українських виборів стала «карусель». Цей термін охоплював кілька схожих схем. В одній із них організовані групи переміщувалися між виборчими дільницями, використовуючи зловживання з документами, які дозволяли голосувати поза місцем проживання. В іншій застосовували заздалегідь заповнені бюлетені, а їх передавання між учасниками схеми мало забезпечувати контроль над наступними виборцями. Цей різновид також відомий під назвою «болгарський потяг».

Під час президентських виборів в Україні у 2004 році міжнародні спостерігачі зафіксували випадки багаторазового голосування, організованого перевезення виборців і зловживання відкріпними посвідченнями, які дозволяли голосувати поза своєю виборчою дільницею. У Запорізькій області повідомлялося про систематичне багаторазове голосування, а в інших регіонах виявляли документи з однаковими серійними номерами. Проблема полягала не в самих автобусах чи можливості змінити місце голосування, а у використанні недостатнього контролю документів для збільшення кількості поданих голосів.

Ця історія залишається актуальною й сьогодні. Багато країн дозволяють голосувати поза постійним місцем проживання, а деякі передбачають також голосування поштою або інші способи полегшення участі у виборах. Цей досвід показує, чому важливими є контроль виданих документів, захист від повторного голосування та можливість незалежної перевірки дотримання процедур. У Польщі аналогом деяких колишніх механізмів є посвідчення про право голосування (zaświadczenie o prawie do głosowania), які дозволяють виборцю проголосувати поза своєю постійною виборчою дільницею.

«Печеньє», додаткові бюлетені та голоси нізвідки

В українському політичному жаргоні 2004 року використовували вислів «пєчєньє», або «печеньє». Йшлося не про печиво, яке роздавали виборцям. Так називали, зокрема, пачки підроблених виборчих бюлетенів. В інтерв'ю 2011 року український парламентарій та один з авторів виборчого законодавства Юрій Ключковський розповідав про неконтрольований друк додаткових тиражів бюлетенів і відкріпних посвідчень із захисними елементами, схожими на оригінальні. У свідченнях учасників подій 2004 року згадувалися також заздалегідь підготовлені документи виборчих комісій, які могли використовувати для маніпулювання результатами.

Іншим методом було завищення явки. Якщо в документах зазначали більше людей, які проголосували, ніж фактично взяли участь у виборах, з'являлася можливість приписати додаткові голоси певному кандидату. У другому турі президентських виборів 2004 року офіційна явка в Донецькій області досягла 96,65%. Спостерігачі ОБСЄ також документували підозрілі збільшення явки після закриття дільниць і порушення, пов'язані з голосуванням поза виборчими дільницями, особливо з голосуванням удома. У документах містилися, зокрема, зауваження щодо справжності підписів і заяв виборців.

Окремою проблемою була можливість маніпулювання протоколами. Самого вкидання додаткових бюлетенів недостатньо для успішної зміни результату, якщо документацію, кількість виданих бюлетенів і підписи виборців належним чином перевіряють. Тому особливо вразливим етапом стає встановлення результатів на рівні комісій та їх подальше передавання. Саме на цьому етапі можна приховувати розбіжності, змінювати цифри або намагатися оскаржити законність результатів окремих комісій.

У 2004 році також викрили спробу значно розширити мережу виборчих дільниць на території Росії. Центральна виборча комісія України розглядала створення 420 додаткових дільниць у Російській Федерації. Перевірка поданої документації показала, що 379 пропозицій не відповідали встановленим вимогам. Комісія затвердила 41 дільницю, однак 28 жовтня Верховний Суд скасував її рішення. Цей випадок описано в документах міжнародної спостережної місії. Йшлося про спробу використати організацію голосування за межами держави як елемент боротьби навколо виборчого процесу.

Транзитний сервер: чи можна змінити результат, не торкаючись бюлетенів?

Під час виборів 2004 року з'явилася інформація про так званий транзитний сервер, який, імовірно, дозволяв втручатися в електронне передавання даних між виборчими комісіями та Центральною виборчою комісією. Справа стала предметом політичних суперечок і подальшого розслідування Служби безпеки України. Представники спецслужби повідомляли про встановлені факти маніпуляцій із системою «Вибори» та про осіб, яких підозрювали в участі в цих діях. Однак без посилання на вирок, що набрав законної сили, немає достатніх підстав покладати кримінальну відповідальність за організацію операції на всіх публічно згадуваних осіб.

Різниця між електронним передаванням даних та офіційним встановленням результатів має принципове значення. В українській виборчій системі результати ґрунтувалися на документації комісій. Тому зміна інформації, відображеної в центральній системі, не обов'язково означала зміну законно поданих голосів. Однак вона могла затримувати публікацію достовірних даних, створювати хибне уявлення про те, що відбувається, та ускладнювати громадський контроль за виборами.

3 грудня 2004 року Верховний Суд України встановив, що масштаб порушень не дозволяв визначити справжнє волевиявлення виборців у другому турі, і призначив повторне голосування. Воно відбулося 26 грудня, а його проведення отримало значно вищу оцінку міжнародних спостерігачів. Докладний опис порушень містить підсумковий звіт ОБСЄ/БДІПЛ про президентські вибори в Україні 2004 року.

Росія та вибори в Україні: не лише пропагандистська кампанія

Російське втручання у виборчу кампанію 2004 року мало й відкриті форми. Володимир Путін двічі відвідував Україну перед голосуванням, публічно підтримував Віктора Януковича та передчасно привітав його з перемогою. Згідно зі звітом Дослідницької служби Конгресу США, з кампанією Януковича співпрацювали російські консультанти, пов'язані з Кремлем, а американські посадовці повідомляли про достовірні відомості щодо значного російського фінансування. Однак у доступних документах немає повного переліку конкретних грошових переказів та їхніх отримувачів. Після оскаржуваного голосування, під час з'їзду в Сіверськодонецьку в листопаді 2004 року, частина регіональних політиків обговорювала автономізацію південно-східної України. Серед учасників був мер Москви Юрій Лужков.

У наступні роки важливу роль відігравали мережі політичних і ділових зв'язків. Американський політичний консультант Пол Манафорт співпрацював із Партією регіонів та оточенням українських олігархів. Звіт Комітету з розвідки Сенату США від 2020 року докладно описує його зв'язки з російським олігархом Олегом Дерипаскою та Костянтином Килимником, якого комітет визнав офіцером російської розвідки. Це приклад діяльності структур політичного впливу, значення яких не обмежувалося одним днем голосування.

Від «гречки» до мереж зі скуповування голосів

Не кожна маніпуляція полягає в приписуванні голосів. Частина методів спрямована на те, щоб виборець сам проголосував в інтересах організатора. В Україні символом такого явища стала «гречка», тобто гречана крупа. Назва виникла з практики роздавання продуктових наборів та інших невеликих матеріальних благ потенційним виборцям. Згодом цим словом почали позначати різні форми політичного клієнтелізму, зокрема використання благодійних фондів і соціальної допомоги як інструментів формування електоральної підтримки.

Складніші механізми називали «сітками» або «виборчими пірамідами». Це були ієрархічні структури організаторів, координаторів і людей, яких залучали до участі у виборах. Їхня діяльність могла охоплювати законну роботу агітаторів, але також незаконні виплати за голосування, збирання персональних даних виборців і спроби контролювати їхню поведінку. У документації президентських виборів в Україні у 2019 році ОБСЄ описала численні достовірні повідомлення про скуповування голосів, а поліція проводила десятки розслідувань. Водночас самі звинувачення на адресу виборчих штабів не встановлюють відповідальності кандидатів.

Під час парламентських виборів 2012 року спостерігачі фіксували скуповування голосів, використання адміністративного ресурсу та проблеми під час встановлення результатів. Центральна виборча комісія України тоді визнала, що у п'яти округах під номерами 94, 132, 194, 197 і 223 неможливо достовірно встановити результати. У 2019 році увагу також привернули так звані кандидати-клони. У 45 округах балотувалися 152 кандидати з однаковими або схожими іменами та прізвищами. Крім того, деякі незалежні кандидати використовували назву популярної партії, до якої формально не належали. Метою було створити можливість для помилки виборця, а не змінити документи після голосування. Це явище описано в підсумковому звіті ОБСЄ/БДІПЛ про парламентські вибори в Україні 2019 року.

Кібератака 2014 року: фальшивий переможець виборів

Новий етап російських виборчих операцій розпочався у 2014 році. Перед достроковими президентськими виборами в Україні інфраструктура Центральної виборчої комісії зазнала атаки хакерів, пов'язаних із проросійською групою CyberBerkut. Одна зі спроб маніпулювання полягала в підготовці підроблених даних, згідно з якими переможцем нібито ставав Дмитро Ярош, кандидат, який насправді отримав менш ніж 1% голосів. Неправдиві результати поширило російське телебачення. Офіційні підсумки виборів таким чином змінити не вдалося.

У цьому випадку метою атаки було не лише порушення роботи інформаційної системи. Підроблені результати могли використовуватися для формування певного політичного наративу та підриву довіри до українських державних установ. Подібні інформаційні операції виявляли і під час виборів 2019 року. Дослідники Atlantic Council описували спроби дискредитації українського виборчого процесу, поширення неправдивої інформації та дії в кіберпросторі.

Який вигляд старі технології можуть мати сьогодні?

Сучасним виборчим кампаніям необов'язково відтворювати історичні методи в їхньому первісному вигляді. Достатньо використати ту саму вразливість системи за допомогою іншого інструменту. Деякі сучасні різновиди вже задокументовані, інші залишаються потенційними загрозами, що потребують відповідного захисту.

• Карусель і неконтрольоване переміщення виборців. Раніше особливу небезпеку становили паперові посвідчення та можливість багаторазового голосування. Сьогодні контроль зосереджений на достовірності виборчих реєстрів і захисті процедур голосування поза постійною виборчою дільницею.
• «Мертві душі» та маніпуляції з реєстром. Використання застарілих записів у списках виборців може набувати нових форм там, де дані громадян надходять із кількох несинхронізованих систем. Ключове значення має можливість незалежної перевірки списків і документів.
• Підкуп і цифрові мережі впливу. Системи координації виборців можуть використовувати месенджери, бази даних та аналітичні інструменти. Саме існування таких інструментів не є свідченням злочину. Проблема виникає в разі незаконної оплати голосів, примусу або неправомірного використання персональних даних.
• Темники та маніпулювання алгоритмами. Замість єдиної інструкції, яку розсилають редакціям, можна організовувати узгоджені публікації великої кількості облікових записів, сторінок і каналів, використовуючи механізми рекомендацій цифрових платформ.
• Підроблені матеріали та штучний інтелект. Сфабриковані заяви, голоси, фотографії та відеозаписи дозволяють приписувати кандидатам слова, яких вони ніколи не вимовляли.
• Переписування протоколів і помилки інформаційних систем. Сучасними загрозами залишаються як порушення під час ручного підрахунку голосів, так і помилки під час введення та публікації даних. Тому паперова документація, прозорі процедури та перехресна перевірка й надалі мають велике значення.

Польща 2025: старі проблеми зустрічаються з новими інструментами

Президентські вибори в Польщі у травні та червні 2025 року дали конкретні приклади того, як різні види порушень можуть відбуватися одночасно. Під час розгляду виборчих протестів Верховний Суд розпорядився провести повторний підрахунок голосів у 13 дільничних виборчих комісіях. Перевірки виявили розбіжності в кількості голосів, зарахованих кандидатам. Прокуратура розпочала розслідування порушень під час підрахунку голосів. У червні 2026 року у справі комісії у Вєньцу поблизу Влоцлавека було винесено вирок: голову та заступника голови комісії оштрафували за неналежне виконання обов'язків, пов'язаних зі складанням і перевіркою протоколу. Щодо решти членів комісії суд умовно закрив провадження. Справа показує, наскільки серйозними можуть бути порушення під час звіряння паперових документів із даними, які вводять до електронної системи. Подробиці повідомляє Окружна прокуратура у Влоцлавеку.

Ще незвичніший випадок був пов'язаний із неавторизованим застосунком для перевірки посвідчень про право голосування. Державна виборча комісія Польщі повідомила про ситуації, коли члени комісій, керуючись результатами роботи приватного програмного інструменту, відмовляли у видачі бюлетенів громадянам із дійсними посвідченнями. Такі випадки фіксували, зокрема, на території роботи виборчих комісій у Кракові та Варшаві, а щодо відповідальних осіб ухвалювали рішення про виключення зі складу комісій. Справою також займалися прокуратура та Агентство внутрішньої безпеки Польщі. Цей випадок демонструє ризики включення до виборчих процедур інструментів, які не мають офіційного дозволу, особливо коли результати їхньої роботи починають підміняти вимоги чинного законодавства.

Одночасно Польща зіткнулася з інформаційними операціями. Науково-академічна комп'ютерна мережа (NASK) у межах програми «Parasol Wyborczy» («Виборча парасолька») повідомила про понад 16 тисяч неавтентичних облікових записів у соціальних мережах, щодо яких було вжито заходів, а також про 169 облікових записів, які видавали себе за кандидатів. Інститут виявляв координовані кампанії, що відповідали наративам російської пропаганди, підроблені статті, матеріали, створені за допомогою штучного інтелекту, та підозрілу політичну рекламу. У травні 2025 року Meta після звернення NASK заблокувала рекламні оголошення, які могли фінансуватися з-за кордону. Їхній зміст допускав навіть можливість провокації проти кандидата, якого рекламодавці нібито підтримували. Урядовий звіт про програму «Parasol Wyborczy» представляє масштаб виявлених загроз і дії, вжиті польськими державними установами.

В опублікованому в жовтні 2025 року звіті ОБСЄ/БДІПЛ президентські вибори в Польщі оцінили як конкурентні та добре організовані. Водночас спостерігачі вказали на проблеми з прозорістю фінансування кампаній, поляризацією медіа, дезінформацією та спробами зовнішнього втручання. Це розмежування має значення: помилки комісій, незаконне втручання у процедури та координована пропаганда становлять різні проблеми, що потребують окремих доказів і способів реагування.

Молдова, Румунія та Словаччина: нові форми відомих маніпуляцій

Під час президентських виборів і конституційного референдуму в Молдові у 2024 році влада викрила мережі незаконного фінансування та підкупу виборців. Молдовська Служба інформації та безпеки повідомляла про координаційний центр, розташований у Москві, а прокуратура проводила розслідування передавання грошей в обмін на голосування певним чином. Міжнародні спостерігачі підтвердили серйозні занепокоєння щодо іноземного втручання та незаконного фінансування. Це сучасний приклад того, як старі «сітки» можуть діяти в умовах міжнародних фінансових переказів та електронної комунікації.

У Румунії 6 грудня 2024 року Конституційний суд анулював увесь процес президентських виборів. Рішення ухвалили після оприлюднення інформації про непрозору цифрову кампанію, маніпуляції з використанням інтернет-платформ і технологій штучного інтелекту, а також про фінансування кампанії. Справа кандидата Келіна Джорджеску спричинила серйозні політичні та правові суперечки. Водночас вона показує, наскільки важливими для сучасних виборів стали прозорість просування в інтернеті та можливість встановити справжніх організаторів виборчої кампанії.

Ще одну технологію застосували у Словаччині у 2023 році. Незадовго до парламентських виборів поширили фальшивий аудіозапис, на якому політик Міхал Шимечка та журналістка Моніка Тодова нібито обговорювали маніпулювання голосуванням. Запис створили з використанням технології імітації голосу. Його публікація на завершальному етапі кампанії обмежувала час на перевірку та спростування. Достовірно не встановлено, якою мірою саме ця операція вплинула на поведінку виборців.

Найнебезпечніша маніпуляція може взагалі не стосуватися виборчих бюлетенів

Історія розкриває дві паралельні стратегії. Перша полягає в безпосередньому порушенні процедури голосування, наприклад приписуванні голосів, підробленні документів або тиску на виборців. Друга змінює умови, за яких люди ухвалюють рішення: через контроль інформації, фінансування зовні незалежних ініціатив, поширення неправдивих повідомлень і підрив довіри до державних установ. Сучасні технології дозволяють поєднувати ці стратегії та одночасно застосовувати їх у різних країнах.

Існує також метод, заснований на підриві довіри до виборів без доказів реальної фальсифікації. Для цього достатньо поширювати неперевірені повідомлення про нібито масові маніпуляції, представляти окремі помилки як доказ загальнонаціональної змови або публікувати фальшиві документи. Такі дії можуть послаблювати довіру до результатів навіть тоді, коли спроби технічного втручання у виборчу систему були заблоковані.

Як розпізнавати загрози чесності виборів?

Найкориснішими сигналами можливих порушень є конкретні події, які можна перевірити: відмова видати бюлетень виборцю, який має право голосувати; розбіжності між протоколом комісії та опублікованим результатом; тиск на працівників; пропозиція грошей за голосування; анонімне фінансування політичної реклами або поширення матеріалів, які видають за офіційні повідомлення. Перевірка має спиратися на документи виборчих комісій, повідомлення державних виборчих органів, результати розслідувань і звіти незалежних спостерігачів. Особливої обережності слід дотримуватися щодо інформації, єдиними джерелами якої є анонімні облікові записи та непідтверджені звинувачення.

У Польщі основними джерелами інформації залишаються Державна виборча комісія (Państwowa Komisja Wyborcza), Національне виборче бюро (Krajowe Biuro Wyborcze), відповідні правоохоронні органи та повідомлення NASK про цифрові загрози. Міжнародні звіти спостерігачів, зокрема ОБСЄ/БДІПЛ, дозволяють порівнювати польський досвід із ситуацією в інших країнах.

Українська історія показує, що технології виборчих маніпуляцій не зникають зі зміною законодавства чи розвитком систем захисту. Деякі стають складнішими в застосуванні, інші пристосовуються до нового технологічного середовища. Тому захист виборів вимагає одночасно прозорого підрахунку голосів, ефективного контролю фінансування кампаній, незалежних медіа, безпеки інформаційних систем і реальної можливості перевіряти повідомлення про порушення.