Будинок Вікаріїв – пам’ять про стару катедру

Біля костелу, церкви чи будь-якого іншого храму віддавна існували приміщення для проживання священнослужителів. От і старий люблінський костел святого Архистратига Михаїла мав такі споруди. Однією з них була плебанія, про яку ми напишемо згодом, а сьогодні зосередимося на іншій – будинку вікаріїв.

Згадки про будівлю

Думаю в першу чергу слід пояснити хто такі вікарії. Отже,  в церковні ієрархії це під’єпископи, заступники чи помічники архієрея у православній церкві, помічники єпископів або пресвітерів в католицькій, а у протестантських деномінаціях це помічники пасторів (проповідників).

Тепер про будинок. Перша згадка про нього з’явилася у 1459 році. Записи в документах стосуються конфлікту між міською владою та церквою. Зрештою за наказом короля Казимира Ягеллончика споруда перейшла в розпорядження Люблінської архідієцезії (у західному християнстві церковна адміністративно-територіальна одиниця вищого рівня, яка очолюється архієпископом). Згодом в будинку стали жити духівники костелу святого Архистратига Михаїла. 

Наступна згадка датована 1575 роком – тобто часом великої пожежі. Тоді споруда була однією з небагатьох вцілілих. Вікарії, які втратили свій давній дім були поселені в будинку за наказом краківського єпископа Франциска Красинського. Водночас будинок розбудували, щоб умістити в ньому нових мешканців.

Розквіт будинку

Упродовж наступних років споруда неодноразово  раз зазнавала змін. Так перша перебудова створила третій поверх, який задля оборони не мав вікон. Під час наступних добудували південно-східну частину, тим самим розширивши площу для проживання. Фінансуванням робіт займалися вікарії, які не шкодували коштів на утримання будинку в належному стані. 

Занепав храм – занепали й будинки

ХІХ століття ознаменувалося занепаданням костелу святого Архистратига Михаїла, а разом із ним і будівель, які йому належали. Коли Люблінську колегію було ліквідовано, а її кошти передано новій катедрі, то справа вікаріїв набрала нового характеру. Єпископ Дзенцельський збільшив їх кількість, і оселив у крилі єзуїтської колегії. 

Будинок передали в державну власність, де він помалу занепадав, а розібрання костелу тільки пришвидшило цей процес. Однак міська і церковна влада відчувала обов’язок охорони будівлі, тому в 1859 розпочалися ремонтні роботи. Було ліквідовано останній поверх і поставлено новий дах, фасад став плоским, також замурували кілька вікон. Роботами керував майстер Кароль Кьопке. 

Зміна власників

Однак такого ремонту не вистарчило на довго, і вже в 1866 провели чергову реставрацію. Через рік будинок виставили на торги, де його купив Еліас Цедербаум. У 1873 спадкоємці продали будівлю Берку Рату. Тоді споруда мала два поверхи та стояла окремо від інших будівель. 

Родина Ратів були власниками будівлі аж до початку другої світової війни. У 1950 році, остання жива спадкоємиця Ганна Рат передала будинок Анні Соколовій і Євгенії Годлевській. 

Будівлю двічі ремонтували, але лише в XXI столітті виконали повну реставрацію. Тоді осушили й укріпили фундамент, полагодили дах та елевацію. Згодом викопали браму, провели каналізацію і законсервували поліхромію всередині будинку. Роботи закінчилися у 2006 році.

За цим посиланням ви можете прочитати про костел святого Архистратига Михаїла.