foto fotopolska.eu
Раніше головна святиня міста, а зараз залишки фундаменту. Костел святого Архистратига Михаїла нерозривно пов’язаний з Любліном і його історією. Він і зараз, як писав Юзеф Чехович, стоїть збудований з повітря.
Закладення
Появу храму пов’язують із легендою про Лешка II Чорного. Згідно з цією історією у 1282 князь їхав на битву проти Ятвягів, одного з балтійських племен. Дорогою правитель затримався в Любліні. Заснувши під деревом, Лешек побачив уві сні Архистратига Михаїла, який протягнув йому меч і пообіцяв перемогу. Після виграшу в війні князь наказав збудувати на тому місці костел, а пень дуба, під яким він спав, було взято на основу для вівтаря.
Шлях до розквіту
На початку храм складався лише з нави (поздовжня або поперечна частина простору монументальної споруди, що розташована між рядами колон або арок) та прямокутного пресбітерія (в західноєвропейській церковній архітектурі — простір між навою і вівтарем у східній частині храму). Лише у п’ятнадцятому столітті було збудовано вежу. Споруду стало видно з відстані п’яти кілометрів, а на її вершині встановили годинник.
У 1574 храм отримав колегіальний статус, після чого на його підставі почали діяти десятки різних братств. Найбільшим було архибратство Святої Трійці, яке об’єднувало не тільки сановників, але й звичайних людей.
Пожежа 1575 сильно пошкодила будівлю. Це спричинило перебудову і розширення храму: з’явилися нові вікна, надбудовано стіни. Ремонтні роботи тривали до 1610, а в такому вигляді храм простояв до наступної пожежі 1653. Вона пошкодила вежу і її купол. Ці пошкодження швидко виправили, а в башті розмістили три дзвони: Михаїл, Рафаїл і Гавриїл.
У свої найкращі часи костел був справжньою окрасою міста. Вежа сягала в висоту шістдесят п’ять метрів і була увінчана золотою кулею та хрестом. В середині знаходилися різні гобелени та вівтарі. Унікальними були два хори: нижчий для вірних і вищий для органістів. Храм опікувався над хворими та лікарнями. Підтримував парафіяльну школу, яка навчала органістів.
Утрата статусу
Численні пожежі спричиняли не менш численні ремонти та перебудови. Найгірші часи прийшли в кінці сімнадцятого століття. Тоді через брак коштів довелося перетопити частину срібних цінностей, однак цих грошей теж не вистарчило.
З кожним роком ситуація гіршала. Після втрати Польщею незалежності величезну кількість літургійних речей віддали на податки. Проголошення люблінського єпископства у 1807 остаточно підірвало позицію храму, оскільки собором був проголошений костел святого Яна.
У 1832 відбулося урочисте перенесення. Разом зі статусом було перенесено образи, інвентар та церковний посуд. Такі дії спричинили гострий спротив мешканців і спроби повернути все назад. У наслідок цього, у 1839 цивільний губернатор люблінської губернії заборонив переносити церковне майно.
І камінь став повітрям
У 1841 з’явився план розібрання і перебудови костелу, однак на нього забракло коштів. Уже в 1846 за роботу взявся Ян Возняковський. Залишки церковного майна перенесли в домініканський костел, а будівлю повністю розібрали до 1855.
Більше храму не було призначено з’явитися. У 1857 міський інженер Фелікс Бечинський домігся створення на місці костелу скверу з доріжками. Після розібрання площа переходила з рук в руки, поки у не стала державною власністю після першої світової.
Матеріали з храму пішли частково на будівництво будинків і дороги. Кості людей з прикостельного цвинтаря поховали на кладовищі на Липовій вулиці. Зараз на місці древнього храму відновлено фундамент, з якого відкривається вигляд на замок, і який дозволяє уявити велич храму з повітря.
Коментарі