Рішення депутатів Львівської облради спричинило конфлікт із Польщею. Під час війни на кону стоїть дещо більше, ніж політика історичної пам'яті.

Рішення Львівської обласної ради від 20 жовтня 2026 року про проголошення наступного року роком Української повстанської армії (УПА), Романа Шухевича та Олега Ольжича спричинило гостру суперечку між Польщею та Україною. Хоча депутати запланували виключно регіональні пам'ятні заходи, реакція польської влади та Міністерства закордонних справ України вкотре показала, що наслідки таких рішень уже давно виходять і надалі виходитимуть далеко за межі однієї області.

У той час, коли Україна бореться за виживання у війні з Росією, а Польща залишається одним із її найважливіших партнерів, подібні конфлікти є не лише дипломатичною проблемою. Вони можуть впливати на взаємну довіру, суспільну підтримку співпраці та майбутні рішення щодо безпеки, військової й гуманітарної допомоги. Тому постає питання: чи можуть місцеві політичні амбіції виправдовувати свідоме створення передбачуваних ризиків для інтересів усієї держави?

Місцеве рішення, міжнародні наслідки

Депутати Львівської облради обґрунтовували свої ініціативи ювілейними датами 2027 року: 85-річчям створення УПА та 120-річчям від дня народження Романа Шухевича й Олега Ольжича. Планувалися наукові, культурні, освітні та меморіальні заходи на території Львівської області. Програма не передбачала участі польських установ.

Однак питання полягає не в тому, де мали відбуватися урочисті заходи. Історія УПА, ОУН та їхніх керівників не є виключно історією сучасної України. Це також частина історії Польщі, її довоєнних громадян, державних установ і, насамперед, родин, які пережили насильство під час Другої світової війни.

Роман Шухевич служив у Війську Польському, а значна частина українського націоналістичного руху розвивала свою діяльність на території міжвоєнної Речі Посполитої. Його історія охоплює також період існування Австро-Угорщини, німецької та радянської окупації. Отже, йдеться про спільну історію двох народів, окремі події та постаті якої нерідко отримують діаметрально протилежні оцінки. Саме тому односторонні рішення щодо їхнього офіційного вшанування несуть передбачуваний ризик політичних конфліктів і вимагають особливої відповідальності.

Для багатьох українців УПА залишається символом боротьби за незалежність і спротиву радянській владі. Для поляків це також організація, підрозділи якої несуть відповідальність за масові вбивства польського цивільного населення на Волині та у Східній Галичині. Ці злочини не можна замовчувати чи виправдовувати. Водночас історичні дослідження документують злочини проти українського цивільного населення, скоєні деякими підрозділами польського підпілля, зокрема Армії Крайової та Батальйонів хлопських. В обох випадках жертви мають право на правду, пам'ять і гідне поховання. Однак це не означає автоматичного прирівнювання масштабів чи обставин цих злочинів.

Необхідно також розмежовувати відповідальність окремих історичних діячів. Олег Ольжич належав до фракції ОУН, пов'язаної з Андрієм Мельником, і не був командиром УПА. Не можна автоматично приписувати йому дії інших організацій. Біографія кожної історичної постаті потребує окремої оцінки, заснованої на джерелах.

Чи могли львівські депутати не передбачити реакції Польщі?

Особливе значення має процес підготовки рішення. З офіційного порядку денного засідання комісії Львівської обласної ради від 6 липня 2026 року випливає, що безпосередньо перед розглядом проєктів щодо Шухевича, УПА та Ольжича планувалося обговорення проблем українсько-польських відносин у сфері історичної та національної пам'яті. Це означає, що міжнародна чутливість цієї теми була присутня в роботі комісії вже на етапі підготовки.

Попри це, як згодом підтвердило українське МЗС у відповіді редакції «Суспільного», депутати не зверталися до міністерства чи інших центральних органів влади за консультаціями щодо можливих наслідків для відносин із Польщею.

На думку нашої редакції, депутати вийшли за межі відповідального здійснення своїх повноважень, ухваливши рішення з передбачуваними міжнародними наслідками без попередніх дипломатичних консультацій. Таким чином обласна рада створила проблему для зовнішньої політики всієї України. Окремим питанням залишається формально-правова оцінка перевищення повноважень: чинне законодавство наділяє обласні ради компетенцією у сфері культури, а відсутність консультацій із Польщею сама собою ще не означає встановленого порушення закону.

Люблінське воєводство призупиняє співпрацю зі Львівською областю

Суперечка швидко вийшла за межі дипломатичних протестів. 22 жовтня 2026 року правління Люблінського воєводства оголосило про призупинення співпраці зі Львівською областю та повідомило про намір розірвати партнерську угоду від 16 червня 2004 року, яка охоплює економічне, торговельне, науково-технічне та культурне співробітництво. Представники влади воєводства очікують реакції української сторони до понеділка, 26 жовтня. Остаточне розірвання угоди поки не підтверджене.

Позиція влади воєводства не обмежується протестом проти самих урочистостей. Самоврядування зазначає, що українських партнерів неодноразово інформували про чутливість для польського суспільства питань історичної пам'яті та неприйнятність публічного вшанування УПА й Романа Шухевича. При цьому польська сторона посилається на одноголосно ухвалену позицію сеймику Люблінського воєводства від 25 червня 2026 року щодо пам'яті жертв злочинів, скоєних українськими націоналістами.

Важливо також розрізняти повноваження установ. Спірні рішення ухвалила Львівська обласна рада, тоді як українською стороною партнерської угоди з Люблінським воєводством є Львівська обласна державна адміністрація, яка нині діє як обласна військова адміністрація. Влада воєводства очікує, що ця адміністрація призупинить виконання ухвал або доможеться їх скасування. Однак це не означає, що вона може автоматично скасувати рішення обласної ради без відповідної правової підстави.

Раніше президент міста Любліна Кшиштоф Жук закликав відкликати рішення та розпочати діалог на основі достовірних історичних досліджень. Це окремі дії двох рівнів місцевого самоврядування. Співпраця міста Любліна з містом Львовом не є тотожною угоді між Люблінським воєводством і Львівською областю.

За інформацією, яку 21 жовтня повідомив заступник міністра закордонних справ Польщі Марцін Босацький, польська сторона отримала запевнення від представників оточення президента Володимира Зеленського, що спірні рішення не будуть реалізовані. Інформація про ухвали зникла з офіційного сайту Львівської облради, однак це ще не підтверджує їхнього формального скасування.

Ці події демонструють, що наслідки односторонніх ініціатив у сфері історичної пам'яті можуть бути швидкими та цілком конкретними. Водночас заходи у відповідь також потребують оцінки їхніх наслідків. Захист пам'яті жертв не повинен призводити до непропорційних втрат для мешканців, підприємців, установ і спільних проєктів, які не брали участі в ухваленні спірних рішень.

Однак це не означає, що відповіддю польської сторони мають бути дедалі радикальніші політичні демарші. Рішучий захист пам'яті жертв — це одне, а спроби перевершити «Конфедерацію» в радикалізмі — зовсім інше. Така поведінка може сприйматися як передвиборчий розрахунок, а не відповідальна турбота про інтереси держави та регіону. Ба більше, політичне наслідування радикальних конкурентів не обов'язково приносить нові голоси. Натомість воно може відштовхнути виборців, які очікують послідовності, передбачуваності та ефективної міжнародної співпраці. Згідно з дослідженням CBOS від липня 2026 року, 75% поляків вважають, що Польща й Україна мають насамперед співпрацювати перед загрозою з боку Росії, а 73% бачать, що політики обох держав розпалюють взаємні конфлікти заради власної політичної вигоди. Польським політикам також варто зробити висновки з цих результатів.

Політичний інфантилізм може мати реальну ціну

Самостійне ухвалення рішень ще не свідчить про політичну зрілість. Суверенітет держави полягає не в ігноруванні реакції партнерів і не в демонстрації незалежності за будь-яку ціну. Він передбачає також уміння захищати власні інтереси, передбачати наслідки та будувати міцні союзи.

В умовах повномасштабної війни з Росією підпорядкування настільки чутливих питань місцевим політичним амбіціям без урахування інтересів усієї держави є, на думку нашої редакції, проявом шкідливого політичного інфантилізму. Політики не можуть зосереджуватися виключно на символічних успіхах у власному регіоні. Вони зобов'язані також враховувати становище мешканців Києва, Харкова, Запоріжжя, Херсона, Одеси та інших українських міст, які щодня залишаються під загрозою російських атак.

За оцінками Міністерства національної оборони Польщі, через польську територію проходить понад 80% міжнародних постачань військової допомоги Україні. Логістичний центр у районі Жешува-Ясьонки відіграє важливу роль у постачаннях, організованих спільно із союзниками. Отже, йдеться не лише про двосторонні відносини Варшави та Києва, а й про ширшу систему підтримки української оборони.

На тлі жовтневої суперечки з'явилися повідомлення про те, що Польща нібито призупинила один із пакетів військової допомоги. Проте речник польського Міністерства національної оборони спростував інформацію, отриману від анонімного джерела в українському уряді. Тому немає підстав представляти зупинення постачань як підтверджений наслідок рішення львівських депутатів.

Утім, ризик залишається серйозним. Послаблення політичної довіри може ускладнити майбутні домовленості та рішення про надання підтримки. Під час війни можливі затримки постачання засобів оборони здатні збільшити загрозу для людей та інфраструктури. Сьогодні неможливо достовірно підрахувати, скільки будинків або людських життів могло б бути втрачено внаслідок конкретної дипломатичної суперечки. Однак це не дає політикам права нехтувати передбачуваними ризиками.

Не можна одночасно очікувати від Польщі стратегічної солідарності та ухвалювати рішення так, наче польська історична пам'ять, суспільство і громадська думка не мають значення. Такий підхід внутрішньо суперечливий. Зрозуміло, що така сама вимога відповідальності повинна поширюватися і на польських політиків у їхньому ставленні до України.

Росії не потрібно створювати конфлікт, щоб використати його

Історія польсько-українських суперечностей уже багато років використовується російською пропагандою. Це не просто припущення. Польський інститут міжнародних справ (PISM) у дослідженні від 24 серпня 2026 року описав механізми розпалювання антиукраїнських настроїв у Польщі та антипольських настроїв в Україні.

Росії необов'язково керувати конкретним органом місцевого самоврядування, фінансувати місцевого політика або впливати на результати голосування. Вона може використати реально ухвалене рішення, справжнє суспільне обурення та наявні історичні розбіжності. Достатньо вибірково подавати інформацію, посилювати найбільш конфронтаційні висловлювання, поширювати фальшиві матеріали та переносити відповідальність за злочини минулого на сучасні народи.

Саме тому навіть правдива інформація може стати частиною маніпулятивної операції. PISM зазначає, що російська мета полягає в послабленні, а в довгостроковій перспективі навіть у паралізації польсько-української співпраці. Однак це не означає, що будь-яка критика УПА, будь-яка українська відповідь чи кожне емоційне висловлювання інспіровані Росією. Встановлення російської координації конкретної кампанії потребує окремих доказів. Саме тому компетентні органи безпеки обох держав повинні постійно відстежувати іноземні операції впливу, провокації та скоординовану дезінформацію, не обмежуючи водночас незалежних історичних досліджень і законної публічної дискусії.

Партнерство потребує попередніх домовленостей, а не постійного врегулювання криз

Сьогодні Польща й Україна пов'язані значно тісніше, ніж до російського вторгнення. Їх об'єднують безпека, економіка, міграція, родини, школи, підприємства та спільні регіональні проєкти. Для Любліна та Львова співпраця має також багаторічну суспільну й історичну цінність. Вона не повинна ставати заручником короткострокових політичних конфліктів.

На думку редакції 4881, обидві держави повинні доопрацювати наявні механізми та розвинути формальну взаємну процедуру консультацій щодо офіційних історичних ініціатив, які мають суттєві двосторонні наслідки. Подібні проєкти повинні попередньо оцінюватися власними міністерствами закордонних справ, а потім обговорюватися з відповідними партнерами. У разі серйозних заперечень має існувати право тимчасово призупинити процедуру для проведення переговорів і незалежної історичної експертизи.

Варто також розглянути можливість взаємного права вето щодо спільних державних проєктів і міжнародних меморіальних ініціатив. Стосовно односторонніх дій органів влади знадобився б окремий механізм відтермінування, погоджений на договірному рівні, із чітко визначеною сферою застосування, строками та процедурою врегулювання суперечок. Такі рішення сьогодні не випливають автоматично із законодавства обох держав. Вони також не можуть підміняти свободу наукових досліджень або встановлювати єдину обов'язкову інтерпретацію історії.

Приклад успішної взаємодії вже існує. Завдяки польсько-українській робочій групі з питань гідних поховань було відновлено пошукові та ексгумаційні роботи по обидва боки кордону. У жовтні 2026 року українські дослідники виявили в Ласкові Люблінського воєводства останки понад 40 людей у похованнях, пов'язаних із трагічними подіями 1944 року. Своєю чергою, польські фахівці проводили дослідження та ексгумації жертв на території України. Це показує, що навіть за наявності історичних розбіжностей сторони здатні здійснювати спільні конкретні дії.

Пам'ять про загиблих не повинна ставити під загрозу живих

Не можна перекладати відповідальність на майбутні покоління, повторюючи, що «історія нас розсудить». Нинішні рішення мають наслідки вже сьогодні. Саме сьогоднішні політики відповідають за те, чи здатні вони передбачати загрози, консультуватися з партнерами та не створювати додаткових приводів для дестабілізації відносин між державами.

Якщо Польща й Україна вважають одна одну стратегічними партнерами, вони повинні так само серйозно ставитися і до принципів співпраці. Неможливо одночасно вимагати взаємної довіри й ігнорувати інтереси іншої сторони. Незалежність не стає міцнішою завдяки одностороннім демонстраціям політичної самостійності. Її зміцнюють безпека, відповідальні рішення та союзи, здатні витримати навіть найскладніші розмови про історію. Пам'ять про жертв минулих поколінь повинна служити правді та людській гідності. Вона не має ставати причиною послаблення співпраці, від якої під час нинішньої війни залежить безпека людей. Польщі та Україні не обов'язково однаково оцінювати минуле, щоб разом захищати своє майбутнє.