Операція «Карфаген»: фабрики шахрайства та скандал у генеральній прокуратурі України

13 вересня 2026 року, 23:19. Згідно з документами, описаними «Українською правдою», Руслан Кравченко, який на той момент обіймав посаду Генерального прокурора України, вніс до українського реєстру кримінальних проваджень запис щодо повідомлення директора Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) Семена Кривоноса про підозру у вчиненні злочину. Приблизно через дві години він відмовився від державної особистої охорони. Між 2:19 та 2:30 ночі перетнув українсько-польський кордон у Шегинях. Вранці, уже перебуваючи за межами України, публічно оголосив звинувачення на адресу керівника відомства, яке саме проводило гучне розслідування корупції в очолюваній ним прокуратурі.

Ще того самого дня Офіс Генерального прокурора офіційно спростував інформацію про те, що директору НАБУ належним чином повідомили про підозру відповідно до закону. Згодом Кравченко втратив посаду, залишився за кордоном, а українські журналісти виявили документи, які свідчать про його реєстрацію у Відні. Коли вони спробували з'ясувати подробиці, їх затримали австрійські правоохоронці у зв'язку з підозрою у шпигунстві, яка зрештою не підтвердилася. Докладну реконструкцію подій опублікувала «Українська правда».

Однак ця історія почалася не на кордоні й не в кабінеті Генерального прокурора. Її витоки лежать у багаторічній організованій індустрії телефонного та інтернет-шахрайства, жертвами якої ставали мешканці України й багатьох європейських держав, зокрема Польщі, Чехії, Німеччини, Литви та Латвії. За оцінками незалежних дослідників, на території України могли діяти тисячі нелегальних кол-центрів. Поліція роками оголошувала про їх ліквідацію, проте злочинна діяльність не припинялася. Операція «Карфаген» поставила нове питання: чи могла частина державного апарату, зобов'язаного боротися з шахраями, одночасно отримувати вигоду від захисту окремих злочинних угруповань?

2020 рік. Фабрика шахрайства в центрі Києва

У березні 2020 року міжнародна мережа журналістів-розслідувачів OCCRP опублікувала проєкт «Fraud Factory». Журналісти розповіли про діяльність Milton Group, компанії, що приховувалася на верхніх поверхах розкішного торговельного центру в Києві. Усередині працювали сотні операторів із гарнітурами, комп'ютерами та системами управління клієнтами. Їхнім завданням було переконувати людей з усього світу вкладати гроші в нібито прибуткові криптовалюти та фінансові інструменти.

Операторів розподіляли за мовами та країнами, до яких вони телефонували. Працівники використовували псевдоніми, а вся організація нагадувала професійний центр продажів. Згідно з розслідуванням OCCRP, оператори могли здійснювати до 300 дзвінків на день. Потенційні жертви часто потрапляли до них через рекламу в соціальних мережах.

Схема повторювалася. Спочатку невеликий депозит, потім вражаючі, але вигадані результати інвестицій на спеціально підготовленій платформі. Після цього телефонував «інвестиційний консультант» і переконував вкласти ще більше. Справжня проблема виникала під час спроби вивести гроші. З'ясовувалося, що жодних інвестицій не існує, а кошти переказані на рахунки третіх осіб або криптовалютні гаманці.

Журналісти OCCRP та редакцій-партнерів із 21 країни отримали список понад тисячі людей, які стали об'єктами шахрайських дій. Вони поспілкувалися з понад 180 постраждалими. Серед них були пенсіонери, підприємці та люди, які втратили багаторічні заощадження. Один із колишніх працівників Milton Group, який передав журналістам документи, прямо охарактеризував компанію: «They just steal money from people», тобто «Вони просто крадуть у людей гроші».

Історія Milton Group також показала міжнародний масштаб цієї діяльності. Журналісти знаходили пов'язані структури в Албанії та Грузії, а фінансові потоки проходили через компанії й рахунки в інших країнах. Під час подальшої скоординованої операції європейських правоохоронних органів провели обшуки в 15 кол-центрах у кількох державах, зокрема в колишньому київському підрозділі Milton Group. Отже, європейським правоохоронцям проблема була відома задовго до операції «Карфаген».

Після 2022 року шахрайство набуло промислових масштабів

Повномасштабне російське вторгнення в Україну не зупинило розвитку цієї індустрії. Згідно зі звітом Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC), кількість зареєстрованих шахрайств різко зросла. Офіс Генерального прокурора України зафіксував 14 760 таких злочинів у 2021 році, 16 430 у 2022 році та 53 547 у 2023 році. Ці дані належать до певних категорій прокурорської статистики, тому їх не слід ототожнювати з усіма злочинами, які реєструє поліція.

У тому самому звіті UNODC наведено оцінку української парламентської комісії, згідно з якою у 2024 році в країні діяло близько 1500 нелегальних кол-центрів. Співрозмовник комісії охарактеризував масштаб проблеми словами «simply colossal», тобто «просто колосальний». Незаконні доходи всієї індустрії оцінювалися в мільярди доларів. Однак ці оцінки ґрунтувалися на дослідженнях та відомостях про ринок, а не на фінансовому аудиті всіх злочинних організацій.

Ще далі пішли аналітики Global Initiative Against Transnational Organized Crime (GI-TOC). В опублікованому у квітні 2026 року звіті «Scammers' Paradise?» вони зазначили, що в період найбільшого розвитку індустрії у 2023 році кількість таких центрів могла становити від 1000 до 2000. Потенційні щомісячні доходи оцінювали навіть приблизно в мільярд доларів. Це дослідницька оцінка з високим ступенем невизначеності, яку не можна вважати підтвердженим оборотом галузі у 2026 році.

Йшлося не лише про окремі офіси. За даними дослідників, більшість центрів були пов'язані з кількома великими мережами, якими управляли злочинні угруповання. На роботу наймали молодих людей, пропонували високі комісійні, встановлювали денні та місячні плани. У деяких структурах застосовували грошові штрафи, жорсткий контроль працівників і навіть погрози на адресу тих, хто намагався звільнитися.

Дніпро. До 30 тисяч людей в одній індустрії

Одним із найпоказовіших прикладів став Дніпро. Згідно з дослідженням GI-TOC, опублікованим у липні 2025 року, у вересні 2024 року в шахрайських кол-центрах цього міста могли працювати близько 30 тисяч людей. Переважали молоді працівники, нерідко підлітки та люди трохи старші за двадцять років. Окремі центри зазвичай наймали від 30 до 100 людей, хоча траплялися й значно більші.

У звіті міститься деталь, особливо важлива для польських читачів. Дослідники опублікували фотографію організаційної дошки з центру, який цілеспрямовано ошукував українських біженців, що перебували в Польщі. На дошці були зазначені плани продажів, графік роботи та система штрафів. Це свідчить про те, що жертвами шахраїв ставали не лише мешканці України чи випадкові інвестори із Західної Європи, а й люди, які втекли від війни та намагалися розпочати нове життя за кордоном.

Згідно з інформацією, зібраною GI-TOC, частина цих центрів могла діяти під захистом осіб, пов'язаних із правоохоронними органами. Дослідники наводили свідчення про контакти злочинних груп із поліцією, прокуратурою та іншими службами. Це не означає, що всі ці установи брали участь у злочинній діяльності. Однак показує, що проблему можливого корупційного прикриття описували ще до операції НАБУ.

2023 рік. Держава вже оголошувала про велику перемогу

29 грудня 2023 року українська поліція повідомила про ліквідацію розгалуженої мережі шахрайських кол-центрів, які діяли у 16 регіонах країни. За даними слідства, у них працювали понад 2500 операторів, а річний оборот мережі міг сягати 3 мільярдів гривень. В операції брали участь понад 840 співробітників правоохоронних органів, зокрема 660 поліцейських. Було проведено понад 150 обшуків, вилучено тисячі комп'ютерів, телефонів і SIM-карт. Повідомлення Національної поліції України представляло цю операцію як розгром великої злочинної мережі.

Здавалося б, після настільки масштабних дій злочинний ринок мав помітно скоротитися. Однак уже наступного року парламентська комісія оцінювала кількість чинних в Україні нелегальних кол-центрів приблизно у 1500. Саме по собі це порівняння не доводить неефективності конкретної операції, оскільки порівнюються різні періоди та категорії даних. Але воно показує, що ліквідація навіть дуже великої мережі не обов'язково означає остаточне знищення механізму, який дозволяє таким центрам виникати знову.

Саме тут постає принципове питання. Що відбувається з операторами, обладнанням, базами даних, грошима, орендованими приміщеннями та людьми, які фінансують злочинну діяльність, після чергової поліцейської операції? Скільки закритих офісів відновлюють роботу під іншою назвою? Скільки організаторів справді опиняються перед судом, а скільки просто змінюють адресу й відкривають черговий центр?

Корупційний «дах». Попередження дослідників до операції «Карфаген»

У квітні 2026 року GI-TOC опублікувала оцінку ефективності боротьби із шахрайськими центрами в країнах Євразії. У частині, присвяченій Україні, дослідники зазначили, що після серії поліцейських операцій кількість центрів могла скоротитися приблизно на третину. Водночас вони зауважили, що встановити реальний результат цих дій складно через корупційний захист частини нелегальних структур.

Автори звіту використали вислів «purely cosmetic», описуючи деякі попередні рейди. У перекладі це означає «суто косметичні» заходи. На думку дослідників, міг існувати сценарій, за якого закривали центри, що не мали відповідного покровительства, тоді як інші, з необхідними зв'язками, продовжували працювати. GI-TOC описала цю проблему задовго до вересневих затримань.

У пострадянській практиці такий механізм часто називають «кришею» або «дахом». Це система захисту нелегального бізнесу в обмін на регулярні платежі. Вона може включати попередження про обшуки, доступ до інформації з кримінальних проваджень, захист від переслідування або використання дій правоохоронців для тиску на конкурентів. Звіт GI-TOC описує таку можливість на підставі інтерв'ю та доступних відомостей, але самі автори наголошують на необхідності особливої обережності під час документування корупційних зв'язків.

Коли п'ять місяців потому НАБУ оприлюднило матеріали операції «Карфаген», описана раніше модель перестала бути винятково гіпотезою дослідників. Вона стала предметом конкретного кримінального провадження. Водночас винуватість окремих осіб, як і раніше, має встановити суд.

Мільйони євро збитків. Що встановили Чехія, Литва та Латвія?

Європейські правоохоронні органи роками вели власні розслідування щодо шахраїв, які працювали з території України. У листопаді 2023 року Європол повідомив про спільну операцію чеських та українських служб проти групи, яка займалася телефонним шахрайством. Встановлені збитки чеських жертв перевищували 8 млн євро, а можливу шкоду в загальноєвропейському масштабі оцінювали в десятки мільйонів євро. Ці дані наведено в офіційному повідомленні Європолу.

16 грудня 2025 року Євроюст повідомив про операцію Чехії, Латвії, Литви та України проти мережі, яка діяла у Дніпрі, Івано-Франківську та Києві. Було встановлено понад 400 постраждалих і збитки понад 10 млн євро. Шахраї видавали себе, зокрема, за поліцейських та працівників фінансових установ. Вони повідомляли про нібито зламаний рахунок і переконували жертв переказати гроші на «безпечний рахунок». Насправді цей рахунок належав злочинцям. Євроюст докладно описав схему та результати операції.

23 лютого 2026 року Євроюст опублікував інформацію про ще одну операцію Латвії, Литви та України. Цього разу ліквідували центр, що займав три офіси у Дніпрі. Затримали 11 осіб. Уже на початковому етапі встановили постраждалих у Латвії та Литві, які втратили понад 160 тис. євро. Схема включала фальшиві інвестиції в криптовалюти, а також додаткові платежі за удавану допомогу в поверненні раніше викрадених грошей.

29 травня Євроюст повідомив про ліквідацію чергового центру в Харкові, який ошукував мешканців Європи на сотні тисяч євро. Група навмисно шукала літніх людей і тих, хто вже ставав жертвою шахрайства. Оператори обіцяли їм «повернути» втрачені кошти, після чого повторно виманювали гроші. Латвійсько-українське розслідування призвело до чотирьох затримань і 14 обшуків. Повідомлення Євроюсту підтверджує, що це був черговий випадок багатоетапного міжнародного шахрайства.

Перелічені суми не можна механічно додавати й вважати загальними збитками громадян ЄС. Окремі розслідування охоплюють різні періоди та злочинні групи, а списки всіх постраждалих можуть бути неповними. Але ці справи підтверджують, що діяльність центрів в Україні мала безпосередні фінансові наслідки для мешканців держав Європейського Союзу.

Польща: 80 млн злотих збитків і щонайменше 2000 постраждалих

Найпоказовішим польським прикладом стало розслідування Центрального бюро боротьби з кіберзлочинністю (CBZC) під процесуальним керівництвом Регіональної прокуратури у Кракові. Воно стосувалося міжнародної групи, яка обслуговувала підроблені інвестиційні платформи, де користувачам демонстрували фіктивні операції на ринку FOREX та з іншими фінансовими інструментами.

Польська прокуратура звернулася до українських правоохоронних органів із проханням перевірити й обшукати 28 об'єктів, встановлених під час розслідування. У травні 2026 року українська поліція під процесуальним керівництвом відповідного підрозділу прокуратури виявила три діючі кол-центри. Було вилучено комп'ютери, сервери, телефони та носії інформації, проведено процесуальні дії з працівниками.

Згідно з офіційним повідомленням CBZC від 2 червня 2026 року, в усьому кримінальному провадженні фігурують щонайменше 2000 потерпілих, зокрема громадяни Польщі. Загальні встановлені збитки становлять щонайменше 80 млн злотих. Підозри повідомили 23 особам, 12 людей затримали, а щодо дев'ятьох застосували тримання під вартою. Було арештовано майно вартістю 18,2 млн злотих, а також призначено майнові застави на загальну суму 4,4 млн злотих.

Серед арештованих активів опинилися криптовалюти, готівка, дорогі автомобілі, годинники й навіть гелікоптер. Це приклад того, які величезні кошти можуть проходити через шахрайські структури. Водночас необхідно пам'ятати, що 2000 потерпілих і 80 млн злотих збитків стосуються всього міжнародного розслідування, а не винятково громадян Польщі чи лише трьох виявлених у травні офісів.

Для мешканця Любліна, Варшави чи Кракова загроза часто надходить у вигляді звичайного дзвінка з польського номера. Співрозмовник представляється працівником банку, повідомляє про підозрілу транзакцію, знає ім'я людини й говорить польською, українською або російською мовою. Він може стверджувати, що банківському рахунку загрожує небезпека, переконувати встановити застосунок або повідомити особисті дані. Однак польський телефонний номер не означає, що людина телефонує з Польщі: злочинці вміють підміняти номери законних установ.

Як діяти після такого дзвінка, куди повідомити про спробу шахрайства, як зберегти докази та коли звертатися до банку чи поліції? Практичну інформацію можна знайти в розділі порад порталу 4881.pl. Основне правило просте: завершити підозрілу розмову та самостійно зв'язатися з банком винятково за номером, зазначеним на його офіційному сайті або в застосунку.

Серпень 2026 року. Чергова масштабна облава

12 серпня Національна поліція України оголосила результати нової операції, проведеної спільно зі Службою безпеки України та Офісом Генерального прокурора. Правоохоронці перевірили 867 адрес, провели 411 обшуків і припинили діяльність 94 шахрайських кол-центрів. Було виявлено 1794 обладнані робочі місця, а 26 особам повідомили про підозру. Вилучили 3336 комп'ютерних пристроїв, 1346 телефонів, понад 5200 SIM-карт, банківські картки, доступ до криптовалютних гаманців та автомобілі. За даними поліції, також знайшли близько 2 млн доларів і 64 тис. євро готівкою, золото та коштовності. Докладні дані опубліковано в повідомленні Національної поліції України.

Це була реальна й масштабна операція. Але 94 центри становлять лише близько 6,3% від попередньої оцінки у 1500 нелегальних центрів за 2024 рік. Це не означає, що було закрито рівно 6,3% чинного ринку або ліквідовано таку саму частку його обороту. Показники стосуються різних періодів і не описують одну й ту саму сукупність об'єктів. Однак порівняння дає уявлення про масштаб проблеми.

Пізніше Офіс Генерального прокурора представив значно ширші дані за попередні 12 місяців. За інформацією відомства, було проведено понад 1050 обшуків, припинено діяльність близько 340 кол-центрів і понад 5000 операторських робочих місць. Велось 147 кримінальних проваджень, понад 183 особам повідомили про підозру, а обвинувальні акти щодо 93 людей скерували до суду. Українські прокурори також брали участь у роботі 37 міжнародних спільних слідчих груп. Ці відомості Офіс Генерального прокурора навів в офіційному повідомленні.

Тому не можна стверджувати, що абсолютно всі операції проти кол-центрів були лише імітацією боротьби. Міжнародні розслідування та затримання добре задокументовані. Однак залишається питання, чи не могли під час реальної боротьби з одними структурами інші злочинці отримувати захист завдяки корупційним зв'язкам у державних установах.

4–5 вересня. Операція «Карфаген» завдає удару по прокуратурі

На початку вересня 2026 року Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура провели слідчі дії щодо ймовірної злочинної організації, пов'язаної з Офісом Генерального прокурора. 5 вересня НАБУ оприлюднило подробиці справи. За версією слідства, один із керівників підрозділу прокуратури в середині 2025 року організував групу, яка систематично отримувала хабарі від нелегальних кол-центрів в обмін на захист їхньої діяльності.

Офіційне повідомлення НАБУ від 5 вересня 2026 року містить відомості про п'ятьох підозрюваних, серед яких працівник ОГП, близька йому людина та водій. За даними слідства, кошти, отримані від злочинної діяльності, згодом легалізовували. Понад 20 млн гривень, за версією НАБУ, витратили на нерухомість, коштовності та дороге рухоме майно. Активи мінімальною вартістю понад 12 млн гривень нібито переоформили на третіх осіб, а понад 10 млн гривень розмістили на рахунках близьких людей під виглядом законних доходів. Ці суми не слід безпосередньо додавати, оскільки вони можуть стосуватися операцій та активів, що частково перетинаються.

За даними джерел «Української правди», один із головних підозрюваних — Сергій Кропива, колишній високопосадовець української кіберполіції, а згодом заступник керівника Департаменту міжнародного співробітництва ОГП. Він не був випадковим чиновником. Ще до переходу в прокуратуру Кропива займався питаннями кіберзлочинності, інтернет-шахрайства та незаконних фінансових потоків.

«Своїх» захищати, «чужих» переслідувати. Що випливає з матеріалів НАБУ?

Найбільш тривожна частина операції «Карфаген» стосується не лише самих хабарів. Згідно з описом опублікованих НАБУ записів, група нібито прагнула встановити контроль над кримінальними провадженнями, пов'язаними із шахрайськими кол-центрами. За версією слідства, це дозволяло прискорювати дії проти «ворожих» центрів та одночасно захищати «свої».

ZN.UA, аналізуючи матеріали операції, також описало можливе використання обшуків як інструменту тиску, а не винятково способу припинення злочинної діяльності. Згідно з цією версією, група могла допомагати обраним структурам і залучати інші під свій вплив. Саме така модель найбільш близька до механізму корупційного захисту, описаного раніше GI-TOC.

Окрема лінія стосується інформації, яку отримують у межах міжнародної правової допомоги. У матеріалах з'явилися припущення, що людина, яку називали «Канцлером», могла допомагати власнику мережі кол-центрів підготуватися до дій, пов'язаних із чеським розслідуванням. Якщо такий механізм підтвердиться, це означатиме особливо серйозне порушення довіри між європейськими правоохоронними органами.

В оприлюднених розмовах також фігурує «Шеф», якого іноді називають «Андрійовичем». Деякі деталі, зокрема попередня робота в українській податковій службі, стали підставою для припущень ЗМІ про Руслана Кравченка. Однак сама наявність псевдоніма, по батькові або схожого кар'єрного шляху не доводить участі конкретної людини у злочині. Кравченко публічно заперечував отримання грошей від кол-центрів та участь у їхньому захисті.

6 вересня. Суд, 120 мільйонів гривень застави та особисті справи прокурора

6 вересня Вищий антикорупційний суд України обрав Сергію Кропиві запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави в розмірі 120 млн гривень. Згідно з інформацією із судового засідання, прокурор САП описував дуже близькі стосунки Кропиви з Кравченком. Підозрюваний нібито займався питаннями ремонту будинку, систем безпеки, обладнання, сімейних поїздок та допомагав з оформленням візових документів.

Кравченко підтвердив, що його родина орендувала будинок площею близько 280 м², що раніше там проводилися технічні роботи та що переїзд відбувся 1 травня 2026 року. Однак він відкинув незаконне фінансування приватних витрат і заявив, що всі видатки відповідали його задекларованим доходам. Він також не визнав, що представлені записи доводять його участь у злочині. Перебіг судового засідання висвітлювала «Українська правда».

Тут важливо розділити два питання. Допомога працівника прокуратури в особистих справах керівника сама по собі не доводить хабарництва. Однак вона може стати підставою для питань про конфлікт інтересів, неформальні залежності та межі використання працівників державної установи в приватних цілях. Відповіді потребують документів, розрахунків і встановлення того, які дії справді виконувалися та хто за них платив.

16 вересня апеляційна інстанція залишила чинними тримання під вартою та розмір застави. Під час розгляду справи антикорупційна прокуратура представила додаткові оцінки вартості майна, яке, за версією обвинувачення, могли легалізовувати у 2023–2026 роках. Ці суми також є даними сторони обвинувачення, а не остаточним судовим встановленням злочинного походження майна.

2025 рік. Попередня спроба підпорядкувати НАБУ та САП

Конфлікт між прокуратурою та антикорупційними органами виник не раптово у вересні 2026 року. У липні 2025 року український парламент ухвалив законодавчі зміни, які обмежували незалежність НАБУ та САП і розширювали повноваження Генерального прокурора щодо антикорупційних розслідувань.

В офіційній заяві від 22 липня 2025 року НАБУ та САП попереджали, що запропоновані норми дозволять Генпрокурору отримувати доступ до справ бюро, давати обов'язкові вказівки детективам, змінювати підслідність і втручатися в найважливіші процесуальні рішення. Після громадських протестів та міжнародної критики незалежність цих органів відновили.

Ця історія необхідна для розуміння подальших подій. У вересні 2026 року, коли НАБУ та САП розслідували можливу корупцію в прокуратурі, її керівник вступив у публічний конфлікт саме з керівництвом цих органів. Залишається питання, чи були це окремі кримінальні справи, міжвідомчий конфлікт або також політична спроба послабити антикорупційні інституції. Одна лише послідовність подій поки що не дозволяє встановити мотиви.

7 вересня. Спочатку обіцянка продовжувати роботу, потім відставка

Після оприлюднення матеріалів операції «Карфаген» Кравченко запевняв, що не брав участі в захисті нелегальних кол-центрів. Він анонсував перевірки департаментів прокуратури та дослідження на поліграфі працівників, пов'язаних із такими провадженнями. Також він наголошував на результатах боротьби з шахрайством: понад 1050 обшуків, близько 340 закритих центрів і понад 5000 робочих місць за рік.

У його публічних заявах також містилися запевнення, що поширювана в ЗМІ фотографія сейфа, заповненого грошима, не була зроблена в його кабінеті або будівлі прокуратури. Це важливе уточнення щодо місцезнаходження сейфа, але воно не вирішує питання про його зв'язок із розслідуванням. Ще 7 вересня прокурор САП Микола Карась під час судового засідання підтвердив, що опублікована НАБУ фотографія стосується операції «Карфаген», водночас уточнивши, що сейф перебував за межами будівлі Офісу Генерального прокурора. Позицію прокурора САП виклало видання Babel.

7 вересня Кравченко спочатку заявляв, що не бачить причин добровільно залишати посаду. Однак того самого дня оголосив про подання заяви про відставку. Він не визнав будь-якої вини, назвавши рішення політичним. Згідно з журналістськими публікаціями, зміні позиції передували переговори з представниками керівництва держави.

Здавалося, це могло завершити кадрову кризу. Насправді почалася ще серйозніша фаза конфлікту.

13 вересня, 23:19. Підозра, оформлена безпосередньо перед виїздом

Згідно з документами, описаними журналістом Михайлом Ткачем в «Українській правді», пізно ввечері 13 вересня Кравченко вніс до реєстру кримінальних проваджень запис, пов'язаний із повідомленням директора НАБУ Семена Кривоноса про підозру у вчиненні злочину. Була неділя, 23:19. Потім, уже після опівночі, Кравченко подав заяву про тимчасову відмову від державної охорони. Приблизно о 2:20 він перетнув кордон через пункт пропуску Шегині–Медика.

Уся послідовність зайняла близько трьох годин. Не дивно, що журналістське розслідування під назвою «Генпрокурор 404» стало однією з найважливіших публікацій про цю історію. Воно залишає питання про справжню мету нічного рішення, підготовку документів і момент ухвалення рішення про виїзд. Вислів «підозра, підписана на коліні» добре передає медійну оцінку поспішності дій, однак не є документально підтвердженим описом того, як фізично підписувався документ.

14 вересня, уже перебуваючи за межами України, Кравченко опублікував понад 30 сторінок документів і відеоматеріали зі звинуваченнями проти Кривоноса. Вони стосувалися, зокрема, подій 2008–2009 років, пов'язаних із документами про батьківство та справою про підкуп виборців, а також окремої земельної історії 2014 року, в якій фігурувала сума 72 тис. доларів. Кравченко стверджував, що зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру.

Одночасно він звинуватив НАБУ та САП у незаконному отриманні під час обшуків у прокуратурі матеріалів розслідувань щодо працівників антикорупційних органів. За його версією, дії в межах операції «Карфаген» мали, серед іншого, заблокувати процесуальні рішення у цих справах. Він також говорив про розслідування щодо особи з оточення керівника САП Олександра Клименка. Однак це не означало повідомлення про підозру самому Клименку. Зміст виступу Кравченка виклала «Українська правда».

Звинувачення, яке прокуратура скасувала того самого дня

Директор НАБУ Семен Кривонос відкинув публічні звинувачення й повідомив, що офіційний документ про підозру йому не вручали. Під час пресконференції він використав вислів «телеграм-підозри». НАБУ та САП охарактеризували дії Кравченка як продовження системної атаки на незалежні антикорупційні органи.

Ще 14 вересня у другій половині дня в реєстрі з'явилася інформація про скасування раніше внесеного запису про підозру. Увечері сам Офіс Генерального прокурора заявив, що директору НАБУ не повідомили про підозру належним чином відповідно до українського кримінального процесуального законодавства. Згідно з позицією відомства, були відсутні правові підстави, а відповідні записи в реєстрі анулювали. Заяву ОГП опублікувала «Українська правда».

Кравченко оскаржив це рішення. Він стверджував, що документ був належним чином надісланий поштою, а подальше видалення записів є незаконним втручанням у провадження. Конфлікт виявив принципову проблему: найвищий прокурор держави ухвалив процесуальне рішення проти директора установи, яка розслідувала діяльність його відомства, після чого його власна установа публічно поставила під сумнів юридичну силу цього рішення.

Важливий і політичний аспект висловлювань Кравченка. Колишній Генпрокурор стверджував, що раніше від підписання підозри його утримував тиск із боку президента Володимира Зеленського. Якщо такий тиск справді мав місце, необхідно окремо з'ясувати його підстави та законність. Якщо ні, виникає питання, чому колишній керівник прокуратури публічно звинуватив президента у втручанні в процесуальні рішення. Сама заява Кравченка, однак, не доводить, що таке втручання справді відбувалося.

14–21 вересня. Відставка та зникнення з України

14 вересня президент відсторонив Кравченка від виконання обов'язків Генерального прокурора, а 15 вересня Верховна Рада України дала згоду на його звільнення 317 голосами. Того самого дня президент підписав указ № 932/2026, який завершив перебування Кравченка на цій посаді.

Виїзд Кравченка офіційно був представлений як службове відрядження до Франції. Згідно з підписаним ним документом, він мав брати участь у заходах, пов'язаних із роботою Парламентської асамблеї Ради Європи та присвячених українським дітям. Однак журналісти вивчили програму заходу й не виявили його прізвища у списку учасників дискусії.

У перших повідомленнях стверджувалося, що Кравченко перетнув кордон на службовому автомобілі. Пізніше журналісти встановили, що він скористався приватним преміальним трансфером на Mercedes-Benz V-класу. ОГП підтвердив, що службові автомобілі прокуратури не використовувалися для його виїзду 13–14 вересня. Уточнення початкової інформації та нові відомості були опубліковані 22 вересня.

Відрядження мало завершитися 18 вересня. Однак Кравченко не повернувся до виконання обов'язків у прокуратурі. Після офіційного звільнення з посади Генерального прокурора він ще зберігав статус прокурора ОГП. Лише 21 вересня він надіслав заяву про звільнення з органів прокуратури, яку задовольнили. Таким чином, його служба припинилася й формально, причому після завершення відрядження він так і не повернувся на роботу.

Відень, реєстр реєстрації та питання про притулок

23 вересня журналіст Михайло Ткач опублікував нове розслідування. Матеріал «WienПрокурор» ґрунтувався, серед іншого, на документах австрійського Центрального реєстру реєстрації місця проживання (Zentrales Melderegister, ZMR). Згідно з відомостями «Української правди», Кравченко та його дружина зареєстрували місце проживання у Відні. Журналісти також звернули увагу, що за вказаною в документах адресою перебував офіс компанії, а не звичайне житлове приміщення.

Потім в українських ЗМІ з'явилися повідомлення та припущення про можливе отримання Кравченком притулку в Австрії. Однак тут необхідно розрізняти три речі: перебування в країні, реєстрацію адреси та надання міжнародного захисту. Документи про реєстрацію місця проживання не доводять подання заяви про притулок і тим більше надання статусу біженця. Станом на 13 жовтня 2026 року не було отримано публічного достовірного підтвердження, що Австрія надала Кравченку політичний притулок.

Також не встановлено, що сам виїзд Кравченка автоматично був незаконним. На момент перетину кордону він не мав публічно підтвердженого статусу підозрюваного у справі «Карфаген». Однак залишаються серйозні питання щодо використання службового відрядження, справжньої мети поїздки та неповернення після закінчення встановленого строку. Нове керівництво ОГП ініціювало з цього приводу службову перевірку.

8 жовтня. Журналісти шукають прокурора, їх затримує австрійська поліція

Наступний розділ цієї історії розгорнувся вже в Австрії. 8 жовтня у Відні затримали Михайла Ткача та оператора Ярослава Бондаренка, працівників «Української правди», які виконували редакційне завдання, пов'язане з пошуком колишнього Генерального прокурора.

За розповідями журналістів, дії австрійських правоохоронців були жорсткими. Працівники спецпідрозділу розбили скло автомобіля, обох українців знерухомили, а Бондаренко зазнав травм від уламків скла. Затримання пояснювали, зокрема, підозрою у шпигунстві. Згодом ця підозра не підтвердилася. Журналістів звільнили. Бондаренко описав те, що сталося, в особистому свідченні.

12 жовтня австрійська прокуратура пояснила, що рішення про втручання було ухвалене, серед іншого, на підставі повідомлень очевидців про підозріле спостереження за об'єктом. Редакція «Української правди» вимагає пояснити, хто надав цю інформацію, як її перевіряли та чи були застосовані заходи пропорційними. Сам факт того, що журналісти шукали Кравченка, не доводить його впливу на рішення австрійської поліції. Позиції сторін були викладені 12 жовтня.

9 жовтня. Нове керівництво прокуратури починає звільнення

Водночас в Україні розвивалися кадрові наслідки операції «Карфаген». 9 жовтня виконувач обов'язків Генерального прокурора Антон Ковальський повідомив, що 24 прокурори пройшли перевірки на поліграфі, а результати були передані комісії, яка проводить службову перевірку. З органів прокуратури звільнили вісьмох людей, які згадувалися в контексті операції «Карфаген», семеро з яких безпосередньо працювали в ОГП. Також змінили керівництво та структуру кількох підрозділів.

Серед посад, яких торкнулися зміни, були пов'язані з інформаційними технологіями та протидією кіберзлочинності. Подробиці повідомила «Українська правда» з посиланням на заяву Ковальського. Водночас кадрові рішення не є остаточним встановленням кримінальної відповідальності конкретних осіб. Звільнення, реорганізація та перевірки на поліграфі не замінюють слідства й судового розгляду.

Фотографія сейфа та мільйони доларів. Ще одна історія, яка потребує обережності

13 жовтня з'явилася нова інформація про фотографію заповненого грошима сейфа, яка раніше поширювалася в ЗМІ в контексті операції «Карфаген». За повідомленням Babel, 12 жовтня Вищий антикорупційний суд ухвалив рішення про арешт приблизно 2,7 млн доларів і 86 тис. євро. Гроші нібито перебували в сейфі, зображеному на опублікованій фотографії.

Однак адвокат особи, родина якої, ймовірно, зберігала гроші, стверджує, що їх виявили в межах зовсім іншого кримінального провадження, пов'язаного із земельними питаннями, і вони не мають стосунку до операції «Карфаген» або працівників ОГП. Babel виклав цю версію 13 жовтня.

Проте прокурор САП Микола Карась представив іншу позицію. Він підтвердив, що опублікована фотографія сейфа пов'язана з операцією «Карфаген», хоча сам сейф перебував не в будівлі Офісу Генерального прокурора. Заява прокурора САП була опублікована ще 7 вересня. Походження вилучених грошей та їхній можливий зв'язок із шахрайськими кол-центрами залишаються предметом суперечки й подальшого встановлення обставин. Сам факт арешту коштів не доводить їхнього злочинного походження або відповідальності конкретних осіб.

А де поліція? Питання про відповідальність усієї системи

Скандал навколо прокуратури не повинен затуляти відповідальність інших державних установ. Саме поліція приймає заяви потерпілих, проводить численні слідчі дії, встановлює організаторів злочинів, виявляє банківські рахунки, вилучає обладнання та збирає докази. Прокурор здійснює процесуальне керівництво, але не проводить усе розслідування самостійно.

Річний звіт Національної поліції України за 2025 рік містить таку статистику зареєстрованих шахрайств: 26 595 у 2020 році, 23 632 у 2021 році, 31 937 у 2022 році, 82 085 у 2023 році, 64 720 у 2024 році та 48 621 у 2025 році. Загалом 277 590 зареєстрованих злочинів за шість років. Не всі вони були телефонними чи інтернет-шахрайствами, але ці цифри демонструють масштаб проблеми. Згідно з тим самим звітом, встановлені збитки від кіберзлочинності зросли з 539,9 млн гривень у 2024 році до 766,4 млн у 2025 році. Джерело: звіт Національної поліції за 2025 рік.

Важливий елемент цієї історії — попередня кар'єра Кропиви в керівництві кіберполіції. Вона викликає питання щодо передавання інформації, механізмів внутрішнього контролю та можливих зв'язків між слідчими й прокурорами. Якщо працівники прокуратури справді блокували певні розслідування або захищали обрані кол-центри, необхідно з'ясувати, чи фіксували поліцейські подібні втручання, чи подавали скарги та чи інформували своє керівництво.

Якщо повідомлень про незаконний тиск не було, виникає не менш важливе питання про ефективність самих розслідувань. Скільки кримінальних проваджень щодо кол-центрів було розпочато, скільки завершено, скільки організаторів засуджено та які суми справді повернули постраждалим? Скільки працівників закритих центрів знову зайнялися тією самою діяльністю в інших приміщеннях? Публічна поліцейська статистика поки що не дає повної зіставної картини всього шляху від заяви про злочин до вироку, що набрав законної сили, та повернення грошей.

Інституційна відповідальність не закінчується на одному прокуророві. Іван Вигівський, перш ніж обійняти посаду міністра внутрішніх справ у липні 2026 року, три роки очолював Національну поліцію. Ігор Клименко, попередній міністр, у серпні став секретарем Ради національної безпеки і оборони. Обидва роками відповідали за функціонування системи, яка мала відомості про десятки тисяч шахрайств і великі організовані злочинні мережі. Це дає підстави для публічних питань про результати, контроль і реакцію на можливі випадки корупційного впливу. Однак саме по собі це не доводить їхньої участі в незаконній діяльності.

Що робити, якщо телефонують шахраї?

Увесь цей скандал має дуже конкретне значення для звичайної людини, якій надходить телефонний дзвінок. Шахраєві необов'язково говорити ламаною мовою або телефонувати з іноземного номера. Він може представитися консультантом банку, поліцейським або працівником державної установи. Він може знати ім'я жертви, а на екрані телефона може відображатися номер, схожий на офіційний номер банку. Підміна номера абонента, який телефонує, відома як spoofing, є одним з інструментів таких шахрайських схем.

Якщо співрозмовник просить повідомити коди підтвердження, встановити програму віддаленого доступу, переказати заощадження на «безпечний рахунок» або надати дані для входу, необхідно негайно припинити розмову. Потім самостійно зв'язатися з банком. Якщо дані вже передані або переказ виконано, потрібно невідкладно повідомити банк і звернутися до поліції. У разі підозрілих повідомлень та інтернет-сторінок також варто скористатися каналами подання повідомлень CERT Polska. Практичні рекомендації та інформацію про те, куди повідомляти про такі випадки, можна знайти в розділі порад порталу 4881.pl.

«Карфаген» не завершує цю історію. Він показує її справжню проблему

Від перших міжнародних публікацій OCCRP у 2020 році до операції «Карфаген» минуло понад шість років. За цей час було викрито десятки мереж, проведено сотні обшуків, затримано підозрюваних та оголошено численні успіхи. Водночас нові дослідження показували, що шахрайські кол-центри, як і раніше, можуть становити величезну організовану індустрію. Збитків зазнавали мешканці України, Польщі та інших європейських держав.

Тепер НАБУ та САП стверджують, що викрили організацію, яка, ймовірно, заробляла на захисті частини цього ринку. Наслідками розслідування стали судові розгляди, відставка Генерального прокурора, конфлікт із керівництвом антикорупційних органів, нічна спроба повідомити про підозру директору НАБУ та виїзд із країни. До цього додалися скандал із затриманням журналістів в Австрії та кадрові зміни в українській прокуратурі.

Однак головне питання полягає не лише в тому, де сьогодні перебуває Руслан Кравченко та хто саме ховається за ім'ям «Шеф» на записах слідства. Необхідно встановити, чи могла державна система боротьби з шахрайством послідовно переслідувати організаторів злочинів, чи окремі її елементи використовувалися для захисту одних злочинців від інших. Відповіді потребують конкретних кримінальних проваджень, документів, фінансових доказів та остаточних судових рішень.

До завершення судових розглядів усі підозрювані користуються презумпцією невинуватості. Але презумпція невинуватості не звільняє державні установи від обов'язку публічно пояснити, як упродовж багатьох років функціонував настільки масштабний ринок шахрайства, які реальні результати принесла боротьба з ним і хто відповідає за можливі системні провали. Це питання стосується вже не лише України. Воно зачіпає й довіру громадян держав Європейського Союзу до міжнародної співпраці правоохоронних органів, покликаних захищати їхні гроші.