Фото: fotopolska.eu
Подобається це вам, чи ні, але європейська історія і культура нерозривно пов’язані з релігією. Християнство стало основою для мислення і традицій мільйонів людей. Не дивно, що найвеличнішими будівлями в різних країнах є саме церкви. Особливо споміж них вирізняються собори. Розгляньмо ж Архікатедральний собор святих Івана Хрестителя та Івана Богослова в Любліні, який був чи не першою будівлею в стилі бароко за межами Італії.
Будівництво
З’явився храм у 1604 році. На той час в Любліні вже двадцять років діяв орден Єзуїтів. Монахи користувалися великою пошаною, а знатні шляхтичі офірували їм не малі кошти. Так краківський воєвода Андрій Тенчинський передав єзуїтам кам’яницю, яка прилягала з південного боку до міського муру.
Храм будували з 1586 року, а після зведення його освятив краківський єпископ Бернард Мацейовський. Костел став під опіку святих Івана Хрестителя та Івана Богослова.
Після освячення почалися внутрішні роботи. Було встановлено лави, стіни декоровано портретами отців церкви й ордену, склепіння оздоблено ліпкою. Працю було завершено в 1625 році, після чого продовжилося будівництво колегіуму. Готовий ансамбль споруд з’явився в 1631.
Пожежа і зміна власника
Велика пожежа 1752 року знищила майже всю внутрішню оздобу, однак під керівництвом талановитого зодчого та єзуїта Франциска Козьміньського храм було повністю відновлено до 1757. Крім того, архітектор запросив маляра Юзефа Меєра, який розмалював костел фресками, які зображували сцени зі святого письма, життя святих і ордену.
У 1773 році папа Клемент XIV розпустив Єзуїтський орден. Після останньої служби та виходу з міста колишніх господарів, владу над костелом взяли священники Ордену Пресвятої Трійці.
Перша реставрація
На жаль тринітаріїв було за мало для утримування такої кількості споруд. Після третього поділу Польщі австрійський уряд організував у храмі склад збіжжя і зброї. Тоді почали зникати чудові фрески Маєра.
Покращення ситуації сталося лише за часів Польського Царства. Тоді єпископ Войцех Скаршевський переніс до Любліна столицю дієцезії (церковна адміністративно-територіальна одиниця під керівництвом єпископа в Римо-Католицькій, Англіканській, Шведській церквах. Аналог єпархії у східних християнських церквах). Костел було перетворено на катедральний собор.
У 1818 було проведено консервацію фресок. Єзуїтська колегія була в настільки поганому стані, що її частково розібрали, залишивши тільки північне східне крила. Так з’явився сьогоднішня площа перед храмом.
Відновленням святині займався архітектор Антоніо Корацці. Під його керівництвом було збудовано Тринітарську вежу, яка виконувала роль дзвіниці. Перед входом в катедру повстала тераса з шістьма могутніми колонами, а в середині було прибрано образи єзуїтських святих. Заміна ікон внесла дисонанс в логічний ансамбль фресок.
Другий ремонт
1823 рік ознаменувався урочистим перенесенням катедри з Краснегоставу до Любліна. Однак вже в 1841 було помічено нові руйнування.
Портик (вхід, прикрашений відкритою колонадою), який збудував Корацці було перероблено. Тепер він складався з чотирьох колон, які завершувалися тимпаном (трикутне поле фронтону з мальованими або скульптурними оздобами). На ньому було встановлено різьблений хрест Павла Маліньського. Крім того, перебудували деякі вікна, та змінили дах.
Відновлення фресок
Нові роботи почалися за наказом єпископа Валента Барановського. Полягали вони на відновленні фресок. Крім того, каплицю Матері Божої обновили та повернули їй бічні вівтарі.
Що цікаво, царська влада не погодилася на повернення головному вівтарю храму чорного кольору. Росія вирішила, що це символ жалоби за невдалим Січневим повстанням.
Великі війни
Перед першою світовою війною храм знову зазнав змін. Тогочасний настоятель Франциск Ячевський перебудував вежу, яка вийшла кривою через помилкові розрахунки, та наказав перемалювати фасад храму в жовтий колір. Такі дії викликали обурення населення міста.
Роботи перервала війна. Під час відступу росіяни вивезли пам’ятний тринітарський дзвін. Уже в 1918 було розбудовано органи, які закрили частину фресок, однак їх не пошкодили.
Найбільші знищення принесла друга світова. Тоді на храм впало десять бомб. Згорів дах, впало склепіння, було знищено портик та захристії. Великих пошкоджень зазнали Тринітарська вежа та єзуїтська колегія.
Консервація і наші часи
Після війни під керівництвом люблінського єпископа Стефана Вишинського провели консерваційні роботи. Відновили зруйновані захристії, поновили вцілілі фрески. За збереженими малюнками Корацці було збудовано новий портик. Керував роботами знаменитий люблінський архітектор Чеслав Ґавдзік.
З 1998 велися роботи по консервації оздоби катедри. Патроном виступив архиєпископ Юзеф Жициньский. Роботи завершено у 2005 році, в день двохсотліття Люблінської дієцезії. З 2009 ведуться роботи по збереженню фасаду храму.
Коментарі