Православна парафія міста Люблін

Приїжджаючи в Люблін люди очікують побачити старе польське місто, із древніми палацами, та десятками костелів. Яке ж здивування прокидається в них, коли перед їхніми очима на вершині церкви повстає православний хрест. Це церква Преображення Господнього, а по-народному Спасівська. І як виявляється, православна традиція Любліна тягнеться на багато століть у минуле. 

Як повідомляють історичні джерела, перша православна парафія на території Любліна з’явилася ще у 1447 році. Місто у цей час знаходилося на перехресті торгових шляхів, що створювало багатокультурне середовище. Руські купці часто осідали в Любліні й зрештою в місті з’явилась маленька “колонія” Русі. Вони й заснували парафію Преображення Господнього. Гроші на першу дерев’яну церкву виділила київська княгиня Марія Іванівна, а сама святиня ввійшла в склад Київської метрополії Константинопольського патріархату.       

Пізніше при церкві було засновано монастир, а в 1586 одне з перших у Речі Посполитій церковних братств. Організація братства нагадувала аналогічні об’єднання в інших руських і литовських містах. За ініціативою учасників було відкрито лікарню, братську школу і притулок для вбогих. Свого часу братчиками були такі відомі люди, як князі: Костянтин Острозький, Григорій  Сангушко-Каширський, Акім Корецький, Павло Друцький-Любецький, Юрій Чарторийський, Григорій Четвертинський і багато інших. Брати Острозькі офірували найцінніший церковний скарб – ікону Богородиці, яку пізніше назвали Люблінською. 

Після підписання Берестецької унії в 1596 парафія, як зрештою і багато інших церков, неодноразово переходила з рук православної церкви до рук уніатської та навпаки. На цій підставі часто виникали суперечки між православними та уніатами, які вирішувалися в люблінському Коронному Трибуналі, про що збереглися записи в судових документах. 

У 1633 на коронаційному сеймі новообраний король Владислав IV Ваза узаконив православну віру та видав багато декретів, які зрівнювали в правах православних і католиків. Не забув він і про люблінську парафію, вилучивши її з-під юрисдикції уніатського єпископа Хелма і пообіцявши особисту опіку над Преображенською церквою. На коронації був затверджений і новий Митрополит  Київський, Галицький і всієї Русі Петро Могила. Повертаючись до Києва він освятив нову люблінську церкву. До цього стара будівля повністю згоріла в 1587 році, і тільки іконостас зміг вціліти під натиском вогню.

Однак, попри обіцянку короля, в 1638 церква знову стала уніатською. Упродовж всього XVII століття святиня кілька разів переходила з рук в руки, аж поки в 1695 остаточно та надовго не закріпилася за уніатськими парафіянами. Через півстоліття при церкві повстало нове братство під покровом святого Онуфрія. Цей період в історії храму характеризується окатоличенням і спольщенням. З’являються бічні вівтарі, встановлено орган, а польська мова домінує на богослужіннях. Однак після січневого повстання, згідно з імператорським указом, усі католицькі елементи було прибрано, проведено ремонт, а в 1875 храм остаточно перейшов у руки православного духовенства. 

У 1882 було відновлено старе церковне братство, відкрито невелику парафіяльну школу і закладено бібліотеку, яка в 1911 стала публічною. До І світової війни церква активно збагачувалася. Єрусалимський патріарх Дамян подарував храмові копію ікони Єрусалимської Богородиці, хрест з частиною Хреста Божого і камінь з Голгофи. На жаль, під час війни всі реліквії було вивезено в Росію, де вони безслідно зникли.Серед них був і унікальний образ Люблінської Богородиці. 

Після війни релігійне життя Любліна відновилося. Сприяли цьому зокрема українські, російські та білоруські біженці, які втікали в Польщу від війни та червоного терору. В 1920 церква отримала нового духівника, а згодом почали відновлювати всі втрачені під час війни церковні атрибути. У 1921 повстало Православне Благодійне товариство, яке допомагало сиротам і вбогим. 

Великий смуток огортав серця парафіян через утрату чудової ікони Богородиці, та сталося диво. Одного дня, двоє вірних побачили на ринку образ неймовірно схожий на зниклу реліквію. Вони купили його і передали до храму. Виявилося, що це була копія втраченої ікони, яка до війни перебувала в нині знищеному соборі на Литовській площі. 

Після ІІ світової війни храм відремонтували. У 70-х роках церкву пограбували, у наслідок чого зникло багато цінних ікон. В кінці 80-х на початку 90-х парафія зазнала швидкого розвитку: було реставровано іконостас, засновано Братство Православної Молоді та нове братство святого Афанасія, а у 1989 церква стала Єпископським собором Преображення Господнього під керівництвом архиєпископа Люблінсько-Хелмського Абеля (Поплавського). 

Храм знаходиться на Руській вулиці, біля Люблінського замку та головного автобусного вокзалу. Внутрішня оздоба собору вирізняється чудовим іконостасом, який є культурною пам’яткою. Головним скарбом церкви вважають ікону Люблінської Богородиці. За легендою вона належала ще святим рівноапостольним Кирилу і Методію. Пізніше образ потрапив на Русь, де перебував в сім’ї князів Острозьких, аж поки князь Іван Острозький не передав його в люблінський храм. 

Археологічні розкопки показують, що біля церкви знаходився маленький цвинтар та різні хазяйські споруди. Також під час робіт було виявлено залишки льохів і крипт.

Зараз у соборі регулярно відбуваються богослужіння, а кожної весни проходять молебні в пам’ять Тараса Шевченка. Сьогодні парафія Преображення Господнього та кілька інших церков являють собою осередки релігійного життя для багатьох українських емігрантів.

Фото: fotopolska.eu