Гуляючи по Литовській площі, можна побачити палаци, фонтани, пам’ятники та прекрасний сквер. Однак мало хто знає, що за готелем “Європа” ховається ще одна пам’ятка історії та культури.
Історія закладення
Перша згадка про палац датується другою половиною XVII століття. У цей час нідерландський архітектор Тильман ван Гамерен збудував маєток для сім’ї Любомирських. Інвестором вважають Себастьяна Любомирського, який передав палац своєму сину Станіславу Гераклу.
Після нього власність перейшла до Ельжбети Сенявської, до заміжжя Любомирської. Нова власниця вирішила перебудувати маєток. Під керівництвом архітектора Франциска Маєра з Моравії було перероблено фасад палацу, а особливо сходи ґанку і головний вхід. На будинку з’явилися, на той час модні, заокруглені кути та псевдопілястри (пілястра – плаский вертикальний прямокутний у плані виступ на поверхні стіни або стовпа). Всередині збудували гвинтові сходи. Однак попри ремонт Сенявські в палаці не жили.
Через шлюб Марії Синявської з російським воєводою Олександром Чарторийським у 1731 маєтком заволоділа нова сім’я. Однак вони надалі не жили в палаці, оскільки головна їх резиденція знаходилася в Пулавах. Він вважався одним із багатьох маєтків родини. Згідно з описом майна 1738 року, головний в’їзд і палац виходив на вулицю Краківське передмістя, а біля головної будівлі знаходилися корчма, кухня, комора, стайня і два гаражі для екіпажів.
Власники, як рукавички
Останні власники з роду Чарторийський, Адам Казимир та Ізабелла, у 1812 році продали палац і всю його територію Мартинові Лодзю-Кобилянському. Новий власник придумав маєтку краще застосування. Відомі на той час тютюнові магнати Кобилянські, вирішили організувати всередині фабрику тютюнових виробів. Попри це, будинок надалі виглядав неперевершено.
Через пів століття, у 1860, фабрику купив варшавський банкір Леопольд Кроненберг, проте бізнес не пішов. Через шість років підприємство закрили. Після цього, власники палацу почали змінюватися, як рукавички, а сама будівля повільно прийшла в занепад. Не дуже корисними були й інші зміни. Територію маєтку поділили на частини для забудови, і згодом палац сховався за будівлею готелю “Європа”.
У 1911, на розі вулиць Радзивилівська і Початкова (сьогодні Сташиця) збудували критий майданчик для катання на роликах. Через рік на тому ж місці відкрито кінотеатр “Оаза” на двісті сорок місць. Палац було відбудовано і пристосовано під потреби кінотеатру. Після Першої світової війни заклад розбудували до тисячі місць, для чого довелося приєднати його до північного партеру і ванькиру (в архітектурі наріжна окрема частина будівлі, яка виступає зовні за площину стін). Обновленому закладу дали ім’я “Corso”.
Від війни до сьогодення
Під час Другої світової війни палац зазнав значних пошкоджень. У 1939 в нього потрапила бомба, а в 1944, відступаючи, німці спалили будівлю. Однак уже в 1945 маєток відбудували за проєктом архітектора Чеслава Дорія-Дерналовіча. Повернувся класичний вигляд всередині, а зовні підвищено дах. Будівлю віддали під “Будинок туристки Польського Туристично-Краєзнавчого Товариства”.
У 1973 палац перейшов у власність “Люблінського наукового товариства”. Після проведення капітального ремонту, палац відновив свої представницькі функції.
Фото: fotopolska.eu
Коментарі