Кожному, хто гуляє Литовською площею на очі потрапляють два палаци. Вони своїм величним виглядом покривають майдан, і як древні королі дивляться на свої володіння. Один із них – Палац Любомирських, який ще часто помилково називають Порадзивилівським.
Історія
Перша згадка про маєток на цій території датується XVI століттям. У тодішніх реєстрах написано, що він належав родині Фірлеїв. Швидше за все це був будинок в стилі ренесанс, а з огляду на те, що він знаходився поза міськими стінами, можна стверджувати, що в архітектурі були сліди оборонної споруди.
Від Фірлеїв маєток перейшов до родини Острозьких, проте хід і спосіб передачі нам не відомі. Згодом, у 1683, завдяки шлюбу Теофілії Острозької з Юзефом Любомирським палац перейшов у руки сім’ї Любомирських.
У кінці XVII століття палац перебудували за проєктом тогочасного власника – Станіслава Любомирського. Будинок набрав вигляду резиденції в стилі бароко. Це була одноповерхова будівля, з високим дахом, мансардними вікнами та альтанками. Художні елементи знаходилися на північному боці палацу.
Занепад палацу
У 1722, завдяки новому шлюбу, власник маєтку знову змінився. Тепер ним став Кароль Санґушко, який отримав його, як придане дружини Марії Анни з роду Любомирських. Однак головним був маєток подружжя в місті Любартів, у наслідок чого в люблінському палаці майже ніхто не жив. Будівля повільно приходила в занепад, а кульмінацією стала війна Барської конфедерації, під час якої усю забудову було спалено.
З плином часу знищення палацу тільки росло. У вісімдесятих роках XVIII століття будівлями заволоділи Шептицькі, проте це не покращило стан справ. У 1801 році бурмістр (міський голова) Любліна викупив маєток і передав його в володіння міста. Згодом будинок накрили імпровізованим дахом і почали використовувати, як склад для бочок зі смолою.
Відродження величі та краси
У 1822, за наказом першого намісника Царства Польського, князя і генерала Юзефа Зайончка палац призначили резиденцією комісії Люблінського Воєводства. Це стало порятунком для старої будівлі. Відновленням маєтку керував архітектор Ян Стомпф. Він добудував ще один поверх та бічні крила. Завдяки цьому будинок набрав вигляду будівлі в стилі неокласицизм.
На жаль у такому вигляді палац довго не прожив. Пожежа 1829 стала причиною нових перебудов. Керувати проєктом став Генрик Марконі. Він прибрав надбудований попередником поверх і цим повернув будівлі давні пропорції. Крім того новий архітектор поєднав бічні крила з основною будівлею і добудував ризаліт (частина в центрі будинку, що виступає за основну лінію фасаду від фундаменту до даху). Альтанки, які залишилися ще від стилю бароко, було перебудовано у високі вежі. У наслідок таких змін стиль маєтку знову змінився. Тепер це була будівля в стилі неоренесанс з елементами ампір на ризаліті.
Події XX століття і сьогодення
І сьогодні палац перебуває у такому вигляді. У 1918 році маєток став люблінським осередком боротьби за незалежність. У ніч з шостого на сьоме листопада у ньому утворено уряд Польської Народної Республіки на чолі з Ігнацієм Дашинським. На честь цього головна зала будинку названа його ім’ям.
До Другої світової війни в маєтку були розміщені різні інституції керівництва воєводства. Після війни будинок віддали новоствореному університету Марії Кюрі-Склодовської, де він почав виконувати функції ректорату. У 1993 палац віддали під факультет політології УМКС. У такому статусі він перебував до 2017. У цьому році його викупило міністерство культури та народного спадку і вирішило зробити “Музей східних земель давньої Речі Посполитої”. Будинок має перейти у повну власність міністерства після відкриття нової будівлі факультету Політології та Журналістики восени цього року.
Більше інформації про визвольну боротьбу в Любліні у статті “Люблін – столиця Польщі”.
Фото: fotopolska.eu
Коментарі