Люблінський липень – початок кінця польського комунізму

Пересічним громадянам не тільки інших країн, а й навіть самої Польщі, при нагадуванні страйків 1980 року повстає картина “Серпня на березі” і початку руху “Солідарність”. Мало кому відомо, що перші страйки почалися за місяць до цього в Любліні та Люблінському воєводстві.

До початку страйків Люблінщина була відома швидше, як тихе і спокійне місце, де до влади ставилися лояльно, а вона сама почувалася в безпеці.Одним словом ця територія без великих промислових центрів була повною протилежністю вічно бунтівному берегу Балтики. 

Причини та хід страйків

Причиною невдоволення стала наростаюча суспільно-економічна криза сімдесятих років. Кількість товарів зменшувалася, що провокувало ріст цін.З’явився дефіцит на м’ясо, масло, вугілля, меблі, взуття та багато інших речей. Через дефіцитну сировину якість товарів теж постійно падала. Відбулися перерви постачання газу та, так звані, “вієрні” відключення електроенергії. Усе це підтримував дефіцит робочої сили: на одного потенційного працівника випадало 33,6 вільних робочих місць.

Перший страйк

Одним словом, напруження в суспільстві досягло свого піку і не вистачало лише іскри, яка б запалила полум’я. Такою іскрою стала… Свиняча відбивна! 

Усе почалося у Свіднику на Заводі засобів зв’язку (Wytwórni Sprzętu Komunikacyjnego). Восьмого липня в їдальні підняли ціну на “м’ясну частину” страв, якою того дня була свиняча відбивна. Вартість страви виросла на 80 % з 10 злотих 20 грош до 18 злотих 10 грош. Таким, на думку робітників здирництвом, і було спровоковано страйк. 

Страйкарі висунули умови керівництву заводу, які ті погодилися підписати. Гарантувалася недоторканість усім, хто взяв участь у страйку, а також вільна робота незалежної профспілки. Цей страйк не був першим у 1980, однак він уперше привів до підписання умов і показав можливість діалогу з владою.

Хід страйків

Спочатку страйк у Свіднику сприймали з недовірою, особливо зважаючи на його причину. Однак згодом вогні страйків огорнули все Люблінське воєводство. З восьмого до двадцять четвертого липня в Любліні страйкував 91 заклад, а на решті території воєводства 79. Фабрики, вокзали, станції техобслуговування, будівництва і підприємства, міська комунікація та комунальні служби – усі ці та багато інших закладів охопив страйк. Роботу зупинили усі великі та середні підприємства. 

Страйкарі висували керівникам різні умови, відмовлялися працювати, але на вулиці не виходили. Страйк відбувався виключно на території підприємства, робітники не спричиняли конфліктів. Дізнавшись про припинення роботи частина з них поверталася додому, решта ж вибирали свого представника для ухвалення домовленостей з начальством. 

Головними постулатами були: заробітна плата, постачання основної продукції та виробів, поліпшення умов праці. Хоча зрештою заклики приймали політизований характер. Почали з’являтися вимоги про збільшення  надбавок до рівня міліції й армії, про відкрите оголошення нагород і авансів, про появу вільних профспілок.

Реакція влади та закінчення страйку

Хоча страйками було захоплене ціле воєводство, офіційні преса та радіо про них не писали. В деяких газетах була коротка згадка про зупинку в роботі. Набагато більше уваги приділялося святу 22 липня – Дню відродження Польщі. Про страйки говорили лише на радіо Вільна Європа. Опозиція телефоном передавала інформацію в Париж, звідки вона розходилася світом. Тобто мешканець Любліна дізнавався, про те, що на сусідньому заводі страйк не з місцевої газети, а з паризького радіо. 

Однак згодом ігнорувати події було вже не можливо. Дев’ятнадцятого липня були опубліковані звернення: Центрального Комітету Польської Об’єднаної Робітничої Партії (KC PZPR), пленуму Воєводського Комітету ПОРП (KW PZPR), і “Звернення до жителів Любліна” першого секретаря Воєводського Комітету ПОРП Владислава Крука.

За кілька днів до цього перший секретар Центрального Комітету ПОРП Едвард Гєрек відвідав Холм, оминаючи Люблін.Там своїми промовами, на акції “Холм 80”, він надихав членів Соціалістичного Об’єднання Польських Студентів (SZSP) до “самостійної боротьби з реальністю”. Через два дні після його від’їзду застрайкував холмський “Трансбуд”. 

Згодом влада організувала комісію для врегулювання ситуації на чолі з Мечиславом Ягєльським. Водночас радіо Вільна Європа  повідомляли про арешти, а люблінський перший секретар Владислав Крук запевнював про “добру волю” влади до страйкарів. 

Зрештою, до двадцятого липня страйки майже затихли. Влада оголосила понеділок двадцять першого вихідним, що в купі зі святом двадцять другого утворило довгі вихідні. Зазвичай “День відродження Польщі” відзначали з широким розмахом,  однак цього року масові гуляння скасували. 

Коли двадцять п’ятого липня в місто прибула комісія Ягєльського, страйки повністю закінчилися. Влада прийняла близько 1200 звернень, які вважала доцільними. Одночасно з цим роль урядових профспілок була поставлена під великим знаком питання, однак альтернативи їм запропоновано не було.

Значення і пам’ять

Люблінський липень став початком кінця для комунізму в Польщі. Саме після нього масові протести спричинили появу незалежної профспілки “Солідарність”. Як пізніше згадає прессекретар Норберт Войцеховський:

“Важливу роль відіграли Люблін і Люблінщина в занепаді комунізму в Європі. […] . Як почалося в Любліні – то був кінець комунізму.”

Старайки показали можливість змін і порозуміння з владою. В пам’ять про ці події на дорозі Героїв Майданку 14  у 1981 встановлено пам’ятник “Хрест вдячності” (на фото), який у 2010 зазнав реновації. 

Фото: fotopolska.eu